РОЗДІЛ 4

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗРОБКИ МІЖГАЛУЗЕВОГО

БАЛАНСУ

4.1. Класифікація і формування напрямків діяльності

4.2. Проблема агрегування напрямків діяльності

4.3. Оцінка продукції у вартісному міжгалузевому балансі

4.4. Порівняльність міжгалузевих балансів у натуральному та вартісному виразах

4.5. Відображення амортизації в міжгалузевому балансі

4.6. Аналіз зовнішньоторговельних зв’язків при розробці міжгалузевого балансу

4.7. Визначення коефіцієнтів витрат на перспективу

4.8. Прогнозування кінцевого продукту

4.1. Класифікація і формування напрямків дяльності

Перелік напрямків виробничої діяльності в міжгалузевому балансі встановлюється з урахуванням ряду факторів: мети складання даного балансу, можливості одержання необхідних статистичної даних, наявності кадрів і обчислювальної техніки й ін. Досвід показав, що баланси, складені в розрізі невеликого числа укрупнених напрямків діяльності (від 10 до 20), не мають особливого практичного значення, хоча і можуть представляти визначений теоретичний інтерес. Розробка ж зайво деталізованих балансів (на 400–500 і більше напрямків діяльності) вимагає подолання значних труднощів, пов’язаних з одержанням і обробкою необхідної інформації.

Інформаційною базою для створення міжгалузевих балансів є статистичні дані, накопичені по об’єктах виробництва, згідно з класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД). За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням, КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу здійснювати обробку та аналіз інформації значних обсягів. Тип одиниць, що використовуються, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов’язані з метою статистичної діяльності. Код виду діяльності є одним з основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень. Основним його призначенням є забезпечення:

• статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

• проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

• зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць та принципів визначення та зміни видів економічної діяльності підприємств та організацій.

Об’єктами класифікації у КВЕД є види економічної діяльності статистичних одиниць (юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців тощо), які на вищих рівнях класифікації групуються у галузі. У Господарському кодексі України та статистичних класифікаціях термін "галузь" визначається як діяльність сукупності виробничих (статистичних) одиниць, що беруть участь у переважно однакових або подібних видах економічної діяльності. Користуючись терміном "галузь", треба враховувати, що подібність видів діяльності не є чітко визначеною категорією і для різних цілей може розглядатись як у більш загальному, так і в конкретному контексті. Так, наприклад, цілком правомірно розглядати як галузі економіки у загальному контексті сільське господарство та промисловість. У той же час, зважаючи на ознаку подібності здійснюваних видів діяльності, металургійне виробництво, вугільна промисловість чи виробництво харчових продуктів мають підстави також розглядатись як окремі галузі економіки. У КВЕД найбільш узагальнені групування видів діяльності на рівні секцій (у сфері промисловості – на рівні підсекцій) дозволяє виділити основні галузі економіки. Однак деякі галузі можуть бути виділені й на менш агрегованих рівнях класифікації. Наприклад, секція I "Діяльність транспорту та зв’язку" об’єднує дві галузі – транспорт та зв’язок, які можна виокремити тільки на рівні розділів, а в розділі 92 "Діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг" діяльність у сфері культури від сфери спорту можна виокремити на рівні груп.

КВЕД побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду. Літерні позначення секцій та підсекцій використовуються як рубрикатор та не використовуються при кодуванні. Подальша деталізація секцій та підсекцій КВЕД – розділ, група, клас, підклас – позначається цифровими кодами. Загальне кодове позначення об’єктів КВЕД має таку структуру:

Y YY XX.XX.X,

(4.1)

де Y – секція (літери латинської абетки від A до Q);

YY – підсекція (є тільки у секціях "C" та "D");

XX – розділ;

XX.X – група;

XX.XX – клас;

XX.XX.X – підклас.

Метою розроблення статистичних класифікацій є групування, систематизація та перетворення інформації у стандартний формат, який дає змогу визначити подібність понять, подій, об’єктів, людей тощо. Розробка класифікацій передбачає створення вичерпного та структурованого набору взаємовиключних та детально описаних категорій. Ці категорії часто представлені у вигляді ієрархії, яка відображається наданням відповідних числових або літерних кодів. Мета гармонізації статистики полягає у тому, щоб дозволити комбінувати або порівнювати дані, які були зібрані для різних сукупностей, протягом різних періодів та різними методами збору даних або за різними статистичними одиницями. Це можливо здійснити за допомогою однакових або узгоджених стандартів та класифікацій для різних наборів даних.

Міжнародні стандартні статистичні класифікації розробляються та приймаються міжнародними організаціями, наприклад, Статистичною комісією Організації Об’єднаних Націй (ООН) або іншою компетентною міжурядовою організацією – Міжнародною організацією праці (МОП), Всесвітньою митною організацією (ВМО) чи іншими міжнародними організаціями залежно від предметної сфери. Міжнародні стандартні статистичні класифікації створюються як моделі (базові класифікації) для розроблення відповідних національних, багатонаціональних, регіональних статистичних класифікацій і саме тому називаються стандартними. Таким чином, на моделях міжнародної системи стандартних статистичних класифікацій створюються європейська і національні системи статистичних класифікацій.

Основою системи класифікацій Європейського Союзу є структура та опис Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності ISIC (Rev.3.1–1989, ООН). Незмінними в європейській класифікації видів діяльності (NACE, Rev.1) залишилися вищі рівні класифікації ISIC – секції (літерні) та розділи (двозначний цифровий код), у секції C та D введено підсекції, а третій та четвертий рівні були суттєво деталізовані відповідно до потреб європейських країн. Далі було розроблено класифікацію продукції (Classifikation of Products according to their Activities – CPA), яка описує види діяльності, класифіковані у NACE.

При створенні національних статистичних класифікацій видів економічної діяльності та продукції за основу були взяті європейські класифікації у незмінному вигляді, а деталізація, з урахуванням національних особливостей, здійснювалася на подальших рівнях класифікації. Щоб підкреслити різницю в системах кодування, світова, європейська та національні системи у коді класифікації видів діяльності відділені крапками – між другим і третім знаками, четвертим та п’ятим відповідно. Саме такий підхід забезпечує єдину інтерпретацію національних класифікацій з міжнародними, стандартизацію термінів, визначень, пояснень. Центральні статистичні класифікації утворюють взаємоузгоджену трирівневу систему (світовий, європейський та національний рівні), яка базується на поняттях "діяльність-продукція", узгоджується з номенклатурами зовнішньої торгівлі та списками промислових товарів, щодо яких проводяться обстеження у європейській статистиці.

Класифікація може не відповідати всім можливим потребам. У зв'язку з цим можуть виникати спори стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює сам по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом. Використання КВЕД для статистичних потреб передбачає необхідність дотримання методологічних правил, структури класифікації та визначених меж між позиціями, структурних зв'язків між класифікаціями діяльності, продукції та товарів зовнішньоекономічної діяльності, методу "зверху-вниз" щодо основного виду діяльності, визначень статистичних одиниць. Будь-яке інше використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних чи нормативних) може здійснюватися за власними правилами, під відповідальність користувачів та з належними поясненнями.

Основними визначеннями у системі класифікації видів економічної діяльності є:

1. Продукція – це результат виробничого процесу.

2. Товар – це продукція, яка включається до обміну, тобто є предметом купівлі та продажу.

3. Процес промислового виробництва – це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовується для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи товарів виробничого призначення); переробки уживаних товарів на сировину; надання промислових послуг.

4. Виробниче устаткування – це машини та обладнання, які підлягають установленню та призначені для виробництва продукції.

5. Перероблення – це технологічний процес, здійснення якого змінює форму, властивості або склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції з метою отримання нової продукції.

6. Оброблення – це технологічний процес, який здійснюється з метою збереження певних видів продукції, надання їм деяких властивостей або для упередження шкідливого впливу, який може виявлятися у результаті їх використання.

7. Побутова техніка – це машини та обладнання, призначені для використання у домашніх господарствах.

8. Напівфабрикати – це продукція, яка вже зазнала певних видів перероблення, але ще не є готовою до вжитку. Вони можуть бути продані іншим виробникам для подальшого перероблення.

9. Готова промислова продукція – це продукція, процес перероблення якої завершено.

10. Валова додана вартість – це вартість валової виробленої продукції за відрахуванням вартості витрат на сировину та матеріали, а також інших витрат проміжного споживання.

11. Проміжне споживання – це витрати на товари та послуги (сировину, паливо, енергію, поточний ремонт, послуги транспорту тощо), які були використані статистичними одиницями для виробничих потреб.

12. Вертикальна інтеграція видів економічної діяльності виникає у тому випадку, коли різні стадії виробництва здійснюються однією і тією ж одиницею послідовно, тобто продукція, яка випускається на одній стадії, служить фактором виробництва на наступній.

13. Горизонтальна інтеграція видів економічної діяльності застосовується також для одиниць, у межах яких здійснюються декілька видів діяльності з використанням одних і тих самих виробничих чинників (навіть з одним і тим самим проміжним споживанням), але які не можна поділити на окремі статистичні одиниці.

14. Субпідрядники – це одиниці, які виробляють товари чи послуги повністю на засадах субпідряду (за винагороду або на договірній основі), і класифікуються так само, як і одиниці, які випускають аналогічні товари або послуги самостійно. Розрізняють два основних типи робіт:

а) роботи, які виконуються за документацією замовника. У цьому випадку підрядник подає субпідряднику всю технічну документацію, необхідну для виробництва замовленої продукції.

б) роботи, які виконуються на замовлення. Субпідрядник піддає певному обробленню об'єкт, який поставляє підрядник. Це може бути будь-який об'єкт: від сировини і до деталей машин, що зазнали механічного оброблення. Робота, що виконується, може полягати в обробці металів.

15. Замовники – це одиниці, які продають від власного імені товари або послуги, але замовляють їх виготовлення третім особам.

16. Установлення та монтаж устаткування на місці його використання. Одиниці, які займаються установленням, монтажем та розміщенням устаткування, необхідного для функціонування, або такого, що входить до складу конструкцій будинків та будівель цивільного будівництва і є їх невід'ємною частиною, відносяться до сфери будівництва (секція F "Будівництво"). Установлення та монтаж промислового устаткування класифікують у відповідних позиціях секції D "Переробна промисловість". Установлення та монтаж включають також пускові та налагоджувальні роботи, тобто всі роботи, необхідні для нормального функціонування устаткування, включаючи навчання осіб, які здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування цього устаткування. Установлення устаткування, яке здійснюється як послуга, що супроводжує його продаж у торговельній мережі, є допоміжним видом економічної діяльності і відноситься, зазвичай, до роздрібної торгівлі (розділ 52 "Роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку"). Наприклад, доставка та установлення покупцю придбаного ним електроустаткування. Така діяльність не має окремого класифікаційного коду і її класифікують разом з основним видом діяльності у роздрібній торгівлі.

17. Ремонт та технічне обслуговування. Одиниці, які здійснюють ремонт та технічне обслуговування промислового устаткування, класифікують разом з одиницями, які виробляють це устаткування, за винятком таких випадків:

- одиниць, які здійснюють ремонт або технічне обслуговування автомобілів та мотоциклів (відносяться до групи 50.2 чи 50.4);

- одиниць, які ремонтують предмети особистого вжитку та побутові вироби (відносяться до групи 52.7);

- одиниць, які здійснюють ремонт або технічне обслуговування обчислювальної техніки та офісного обладнання (відносяться до групи 72.5).

18. Надання послуг з ведення домашнього господарства. До розділу 95 включені тільки ті види економічної діяльності, які здійснюються приватними домашніми господарствами за участю найманих робітників. Результат цієї діяльності розглядається у системі національних рахунків як продукція. У зв'язку з цим, а також з урахуванням потреби у проведенні певних обстежень, цей клас включений до КВЕД. Самі робітники домашніх господарств не підлягають класифікації у даному розділі. Розділи 96 та 97 створені для потреб соціальної статистики з метою виділення виробництва домашніми господарствами товарів та послуг для власного вжитку. Ці розділи не призначені для використання у статистиці підприємств та ведення реєстрів.

19. Статистичні одиниці. Економічна діяльність властива економічним одиницям, певні характеристики яких, що фіксуються статистиками, дозволяють за допомогою умовно прийнятих правил структурувати та класифікувати такі одиниці. Для побудови повної статистичної картини виробничої діяльності організаційний рівень, на якому можна збирати інформацію, змінюється залежно від типу даних. Наприклад, дані щодо прибутків компанії можна отримати тільки централізовано за одним із її місцезнаходжень, хоч діяльність компанії може здійснюватись у різних місцях. У той же час, дані щодо обсягу продаж можна отримувати для кожної окремої структурної одиниці (місцезнаходження). Тому, щоб мати можливість правильно спостерігати та аналізувати дані, необхідно визначити сукупність статистичних одиниць. Саме із статистичних одиниць формуються базові елементи для класифікації та збору даних. Типологія статистичних одиниць визначена європейським регламентом згідно з Постановою Ради ЄЕС N 696/93 від 15 березня 1993 «Про статистичні одиниці спостереження та аналізу виробничої системи Європейської Спільноти»:

1) підприємство;

2) інституціональна одиниця;

3) група підприємств;

4) місцева одиниця;

5) одиниця за видом економічної діяльності (ОВЕД);

6) одиниця гомогенного виробництва (ОГВ);

7) місцева одиниця за видом економічної діяльності (місцева ОВЕД);

8) місцева одиниця гомогенного виробництва (місцева ОГВ).

В Україні основними статистичними одиницями є підприємство (юридична особа, яка завжди складається з однієї або більше одиниць за видом економічної діяльності, з однієї або більше місцевих одиниць) та місцева одиниця (підприємство або його частина, розташована у географічно визначеному місці й залежна тільки від одного підприємства), які ідентифікуються у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Розглядаючи виробництво в тому вигляді, як воно організовано, виділяють одиницю за видом економічної діяльності (ОВЕД), яка об'єднує однорідну діяльність підприємства на рівні підкласу КВЕД і не ідентифікується у ЄДРПОУ окремо. Ця одиниця використовується, зокрема, у статистичних спостереженнях з короткострокової статистики підприємств.

20. Економічна діяльність – процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції.

21. Основний вид економічної діяльності – вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або визначений інший критерій). При цьому, вибір показника для визначення основного виду діяльності, як правило, не впливає на результат. Якщо на рівні підкласу понад 50 % валової доданої вартості виробляється даним видом діяльності, то класифікація одиниці визначається цим видом діяльності. У всіх інших випадках слід дотримуватися визначених правил класифікації за методом "зверху-вниз".

22. Другорядний вид економічної діяльності – будь-який інший (крім основного) вид економічної діяльності статистичної одиниці з виробництва товарів або надання послуг.

23. Допоміжні види економічної діяльності – види діяльності, які здійснюються переважно у сфері обслуговування виробництва та призначаються для використання тільки цією одиницею (управління підприємством, бухгалтерський облік, транспортування, складування, закупівля, збут, ремонт, технічне обслуговування тощо). Діяльність вважається допоміжною, якщо вона відповідає таким умовам:

а) вона спрямована на обслуговування тільки тієї виробничої одиниці, до якої вона належить;

б) її результати – послуги або вироблені проміжні товари – не входять до складу кінцевої продукції даної одиниці;

в) вона пов'язана з поточними витратами самої одиниці (не призводить до утворення основного капіталу);

г) вона існує в інших подібних за типом виробничих одиницях.

Статистичну одиницю, яка здійснює тільки допоміжну діяльність (наприклад, управління підприємством), класифікують як таку, що здійснює цю допоміжну діяльність, або за основною діяльністю материнської одиниці. Не відносяться до допоміжних такі види економічної діяльності:

а) виробництво товарів або послуг, які сприяють накопиченню основного капіталу: наприклад, будівельні роботи, які виконуються за власний рахунок, слід відносити до секції F "Будівництво" (якщо про них є дані);

б) виробництво продукції, значна частина якої продається на комерційній основі, навіть якщо частина її споживається у процесі основної діяльності одиниці;

в) виробництво товарів, які у подальшому стають складовою частиною продукції, що випускається в результаті основного або другорядних видів економічної діяльності (наприклад, виготовлення одним із підрозділів підприємства ящиків для пакування своєї продукції);

г) виробництво енергії, яке здійснюється електростанцією, що входить до складу підприємства, навіть якщо вся вироблена енергія споживається головною одиницею;

д) закупівля товарів для їх перепродажу без переробки;

е) дослідження та розробки, якщо ці види діяльності не є наданням послуг, що споживаються у виробничому процесі.

Статистичні одиниці класифікують до найдетальнішого рівня КВЕД (підкласу). Кожну одиницю класифікують за основним видом економічної діяльності, який визначається за найбільшою часткою валової доданої вартості. На практиці не завжди можливо отримати дані щодо валової доданої вартості за кожним видом діяльності. У цьому випадку основний вид економічної діяльності визначається на базі інших показників:

• обсяг реалізованої (виробленої) продукції;

• обсяг виробленої продукції статистичної одиниці у вигляді товарів або послуг, які відносяться до кожного виду економічної діяльності;

• обсяг реалізованої продукції, який припадає на окремі види економічної діяльності. Це, зазвичай, приймається як цілком достатнє наближення до обсягу виробленої продукції статистичних одиниць;

• кількість зайнятих за видами економічної діяльності;

• показників, які характеризують ресурси виробництва;

• обсяг заробітної плати за видами економічної діяльності. У разі, якщо вид економічної діяльності є капіталомістким, то заробітна плата становить відносно малу частку загальної доданої вартості. За таких умов для визначення основного виду діяльності можна використовувати розмір основних засобів.

У більшості випадків пряме перенесення статистичної класифікації при складанні міжгалузевих балансів викликає достатньо великі розрахункові труднощі. Тому при відтворенні прикладних моделей міжгалузевих балансів необхідно чітко визначити попередні умови (обмеження) їх розробки в поєднанні з конкретною метою, яка ставиться перед розробником. При цьому користуються методами агрегування статистичних одиниць. При складанні міжгалузевих балансів найбільш вживаним є агрегування напрямків діяльності.

4.2. Проблема агрегування напрямків діяльності

Практично міжгалузевий баланс не можна побудувати на основі такої класифікації напрямків діяльності, при якій кожен умовно-чистий напрямок виробляє лише якийсь один продукт. Це вимагало б включення в модель багатьох тисяч напрямків діяльності, але й тоді напрямок (якщо враховувати розходження в типорозмірах, конфігурації, потужності виробів і т.д.) поєднував би, власне кажучи, кілька виробничих одиниць. Таким чином, у будь-якому, навіть у найдетальнішому, міжгалузевому балансі напрямок діяльності є визначеним об’єднанням (агрегатом) різних статистичних одиниць, зробленим з дотриманням відповідних методологічних принципів.

Крім того, у процесі розробки міжгалузевих балансів доводиться, як правило, складати й аналізувати варіанти з різним ступенем диференціації напрямків діяльності; від правильного застосування принципів їх агрегування залежить порівнянність цих варіантів. Якщо їх порівняти неможливо, то практична цінність таких балансів дуже невисока.

При побудові системи матричних моделей, що охоплює усі рівні прогнозування, необхідно чітко визначити порядок і обчислювальну процедуру переходу від більш детальних матричних моделей підприємств до моделей напрямків діяльності і регіонів, а від них – до укрупненої моделі для економіки в цілому. У даному випадку проблема агрегування напрямків діяльності має вирішальне значення.

Якщо напрямок діяльності поєднує певну кількість виробників конкретного виду продукції, то в загальному випадку нормативні коефіцієнти питомих витрат будуть залежати від питомої ваги кожного продукту у всій системі виробництва, так що сама лише зміна співвідношень між використанням продукції може викликати коливання нормативів коефіцієнтів витрат. Це погано узгоджується з найважливішою вихідною передумовою міжгалузевого методу – припущенням про стійкість коефіцієнтів витрат, їх обумовленості технологічною структурою виробництва і незалежністю від обсягів продукції, що випускається.

Лише за певних умов коефіцієнти витрат агрегованого напрямку діяльності не будуть залежати від змін обсягів продукції. Розглянемо ці умови.

Припустимо, що до агрегування напрямків діяльності міжгалузевий баланс був розроблений за трьома напрямками економічної діяльності. Основні показники економіко-математичної моделі міжгалузевого балансу до об’єднання напрямків діяльності наведені в таблиці 4.1.

Наведеній математичній моделі міжгалузевого балансу відповідає матриця нормативних коефіцієнтів питомих витрат продукції за напрямками діяльності. У розрахункову модель включені міжгалузеві обсяги використання продукції конкретних напрямків діяльності. Під агрегуванням будемо розуміти об’єднання статистичних одиниць (у даному випадку напрямків діяльності) за визначеною ознакою. Об’єднаємо два напрямки діяльності в один і назвемо його нульовим.

Таблиця 4.1

Математична модель міжгалузевого балансу до об’єднання напрямків діяльності

Напрямки діяльності	Міжгалузеві потоки			Кінцева продукція	Валова продукція
	1	2	3
1	Х11	Х12	Х13	Y1	Х1
2	Х21	Х22	Х23	Y2	Х2
3	Х31	Х32	Х33	Y3	Х3

Математична модель нового міжгалузевого балансу, що включає два напрямки діяльності, наведена в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Математична модель міжгалузевого балансу після об’єднання напрямків діяльності

Напрямки діяльності	Міжгалузеві потоки		Кінцева продукція	Валова продукція
	0	3
0	Х11 + Х12 + Х21 + Х22	Х13 + Х23	Y1 + Y2	Х1 + Х2
3	Х31 + Х32	Х33	Y3	Х3

Новій математичній моделі міжгалузевого балансу відповідає своя нова матриця коефіцієнтів витрат:

(4.2)

За загальним правилом коефіцієнти витрат міжгалузевого балансу після об’єднання (агрегування) напрямків діяльності дорівнюють співвідношенню міжгалузевих потоків до валової продукції напрямків споживання, тобто:

	(4.3)
	(4.4)
	(4.5)
	(4.6)

З огляду на те, що Х_ij=a_ij×X_j, одержимо такі співвідношення, що поєднують коефіцієнти витрат нового міжгалузевого балансу (після об’єднання напрямків діяльності) з коефіцієнтами витрат у міжгалузевому балансі до об’єднання напрямків:

	(4.7)
	(4.8)
	(4.9)

Коефіцієнт а₃₃ переходить у новий баланс без зміни. Як бачимо, коефіцієнти витрат об’єднаного напрямку (а₀₀ і a₃₀) залежать не тільки від коефіцієнтів витрат поєднуваних напрямків, але й від обсягів продукції цих напрямків діяльності. Лише в двох окремих випадках зміни випусків 1-го і 2-го напрямків не будуть відображуватись на величинах коефіцієнтів витрат об’єднаного напрямку діяльності:

1) співвідношення між Х₁ і Х₂ залишається незмінним при будь-яких абсолютних рівнях виробництва, тобто дотримується така рівність:

Х2 = В×Х1,

(4.10)

де В – постійна величина.

Після підстановки у формули для а₀₀ і а₃₀ та необхідних перетворень будемо мати:

	(4.11)
	(4.12)

Таким чином, при незмінних питомих вагах продукції поєднуваних напрямків діяльностей коефіцієнти витрат об’єднаного напрямку не залежать від обсягу виробництва;

2) дотримуються таких рівностей:

a11+a21 =a12+a22; a31=a32;

(4.13)

Тоді маємо:

a30=a31=a32.

(4.14)

Отже, у цьому випадку коефіцієнти витрат об’єднаного напрямку діяльності визначаються тільки величиною відповідних коефіцієнтів витрат поєднуваних напрямків.

У реальній економічній дійсності важко очікувати точного дотримання умов як однієї, так і іншої частини виразу. Однак навіть наближене виконання цих умов може служити практично прийнятною основою для агрегування.

Принципи агрегування, що застосовуються на практиці в тій чи іншій мірі враховують ці вимоги.

При розробці міжгалузевих балансів виробництва і розподілу продукції в економіці застосовуються такі види об’єднання (агрегування) окремих статистичних одиниць.

1. Об’єднання статистичних одиниць (продукції, напрямків діяльності), зв’язаних послідовними стадіями виробничого процесу, за умови, що на попередніх стадіях здійснюються витрати в основному на випуск продукції наступних стадій виробництва (наприклад, об’єднання виробництва пряжі і тканин, виплавки чавуна і сталі і т.д.). За цього виду об’єднання (агрегування) напрямку діяльності виконується в загальній умові першого часткового випадку – сталість співвідношення обсягів продукції в поєднуваних напрямках. Так, при різних рівнях виробництва чавуна і сталі пропорція між ними досить стійка, оскільки переважна частина виробленого чавуна витрачається при виплавці сталі.

2. Об’єднання продуктів, що мають подібну структуру витрат. Якщо коефіцієнти витрат поєднуваних продуктів близькі за величиною, то в першому наближенні виконуватимуться умови наведеного вище другого часткового випадку. Навіть якщо поєднувані продукти неоднорідні за своїми властивостями і призначенням, агрегування на основі подібності витрат може виявитися припустимим. Тоді, звичайно, у міжгалузевому балансі втрачаються відмінності між самими цими продуктами, але не губиться статистична інформація про витрати на них продукції інших напрямків діяльності.

3. Об’єднання продуктів, подібних за призначенням і найчастіше взаємозамінних для споживачів. Так, наприклад, поєднується в один напрямок діяльності виробництво декількох видів палива, різних металів і т.д. Витрати на виробництво цих продуктів нерідко мають структуру, що помітно відрізняється (наприклад, витрати на видобуток вугілля і нафти), тому навіть при високому ступені взаємозамінності продукції коефіцієнти витрат об’єднаного напрямку діяльності можуть виявитися хибними.

Кращою основою об’єднання є сполучення двох зазначених вище принципів: подібність продуктів і за своїм призначенням, і за структурою витрат, однак така подвійна вимога, природно, звужує можливості агрегування.