Лекція 2.Психіка Розвиток поглядів на фізиологічну основу психіки
У XYII ст. французький вчений Р. ДЕКАРТ висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціює рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники, та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.
І.М.СЄЧЄНОВ своїми дослідженнями показав, що в рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається аналіз інформації і прийняття рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.
В першій половині XX ст. І.П.ПАВЛОВ обгрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’єктивного дослідження їх функціювання.
Н.А.БЕРНШТЕЙН обгрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції поведінки організму, завдяки чому відбувається співставлення результату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигляді рефлекторного кільця.
В дослідженнях вченого П.К.АНОХІНа стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулю вання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рі- вень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.
Психіка людини
Психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та опредмечення оточуючого середовища.
ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних способів дій; 2) психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного відображення через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється і розвивається.
ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є упорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети, дій чи діяльності людини; 2) проектування, як процес, це послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.
ОПРЕДМЕЧУВАННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо; 2) психічна – створення та інтерпретація змісту відображення, вибір цінностей, розумових операцій, переживання; все, що є конструктивними елементами будь-якого утворення; 3) створення самого себе – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.
Виникнення психіки людини
Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, можливо, тоді, коли наші пращури злізли з дерев і зайнялись спільним мисливством. Тоді ж таки вони навчились добувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами; зір, скоординований з рухами верхніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило новий етап якісного розвитку психіки майбутньої людини.
Виготовлення знарядь праці та їх удосконалення, винахід нових знарядь і матеріалів для їх виготовлення в умовах спільності, пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним розподілом процесу їх виготовлення, що і стимулювало розвиток інтелекту, мови, свідомості та свідомих дій відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати свою поведінку. В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, кращала координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку; розвиток зони інтелекту зумовив збільшення тіла мозку, зміну форми і розміру лобної частини і усієї черепної коробки. Але тазобедрена частина скелету жінки залишилась незмінною. Через це пологи жінки ускладнились.
Завдяки розвитку мови і спілкуванню психіка людини почала формуватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації– ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних відносин та норм поведінки і в людини формується примусова потреба додержуватись та виконувати закони общини, громади. Недотримання їх наказувалось та каралось.
Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це спонукало наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими. Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними інстинктами та рефлексами її організму, а комунікацією та суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.