Спостереження і спостережливість

Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспря- мованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостере- ження — тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним пла- ном. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостере- ження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвит- ку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища. У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети. Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (приладів, інструментів) і фіксації його результатів. Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості осо- бистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища приро- ди, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається та- кий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об’єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті. Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у на- вчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо цінував спостереження і спостережливість Ч. Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І. Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було на- писано: “Спостережливість, спостережливість, спостережливість”. К. Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення.

Лекція 9. Пам’ять та її закономірності

Пам’ ять – це психічний пізнавальний процес організації  та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам’ять – це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв’язками синапсичного рівня, а потім використовується  при потребі. Елементами утримання інформації, за деякими даними, є нейроглії (клітини, що заповнюють міжнейронний простір). Існує думка, що запам’ятовується не одиниця інформації (біт), а образ в цілому. Ясна річ, що без  процесу запам’ятовування ні одна жива істота не зможе проіснувати навіть мить. Якщо ж мова іде про людину, то тут треба брати до уваги те, що пам’ять – це спосіб існування психіки в часі, збереження минулого, збереження того, чого немає вже тепер. Саме тому пам’ять – необхідна умова  психіки, фундамент  психологічної ідентичності.

Пам’ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати необхідну інформацію. Поглиблене вивчення цього явища здійснюється на різних рівнях: біохімічному, фізіологічному, психологічному і, навіть, соціальному.

Біохімічний аналіз клітинного рівня, на якому дії різних подразників викликають специфічні електрохімічні реакції. Наслідком цих реакцій ми маємо різні угрупування нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, ДНК і РНК. Річ у тому, що РНК дуже не постійна, може змінюватися з великою частотою і утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нейронів змінює зміст РНК в них, тобто залишає більш-менш тривалі біохімічні сліди, що надає нейрону здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.

З позицій фізіологічного аналізу пам’ять пов’язана з утворенням тимчасових нервових зв’язків між нейронами або їх групами. Тобто, на фізіологічному рівні па-м’ять – це безумовний рефлекс, якщо мова йдеться про генетичну пам’ять, або умовний, якщо маємо на увазі прижиттєву пам’ять.

В загальному плані фізіологічний механізм пам’яті  виглядає наступним чином. В фундаменті пам’яті знаходяться асоціації. З фізіологічної точки зору асоціація це тимчасовий нервовий зв’язок, коли збудження одного нейрону або групи нейронів пов’язується з уже сформованим збудженням іншого нейрону (групи нейронів).

Зазначимо, що розрізняють три види асоціацій – асоціації за суміжністю, за схожістю та за контрастом. Асоціації за суміжністю пов'язують два явища, що одночасно існують в часі або в просторі. В фізіології – це одночасне або послідовне збудження різних нейронів. В подальшому, коли буде збуджуватися один нейрон, то з ним або за ним буде збуджуватись і інший. Асоціація за схожістю пов’язує два явища, що мають більш-менш однакові риси. Це означає, що збудження одних нейронів призводить до збудження інших нейронів, які несуть в собі подібну інформацію.                .                                                            

Існує гіпотеза, що запам’ятовуючими елементами нейроглії, що складають тіло мозку, заповнюють міжнейронний простір. При інформаційному збудженні пари нейронів, їх синапсичний зв’язок деформує в площині з оточуючих нейроглій голографічний образ інформації (інформаційне поле), їх позовий стан згідно форми сигнала, тобто запам’ятовується увесь образ,а не біт інформації. Деякий час їхня деформація утримується (збереження інформації) до зникнення дії енергії сигнала.  Вони реформуються до початкового стану (процес забування). Епізодична кодова стимуляція підтримує деформацію клітин (довготривала пам’ять). Інтенсивність кодового сигналу визначає час дії клітинної деформації (оперативна, коротка пам’ять). Нейрон, по тій же гіпотезі, є своєрідним комутатором який може здійснити стільки нейронних зв’язків(запам’ятовувань), скільки налічує  дендритів. Стає зрозумілим, чому нейрони головного мозку не діляться, а відмирають разом зі схемою з’єднань, не залишаючи її  новому нейрону. Лінія перетину двох інформаційних площин складає мінімальне пошкодження інформації.

На психологічному рівні найбільш еврістичним є пояснення пам’яті в контексті теорії діяльності особистості. Згідно даному підходу, процеси пам’яті визначаються місцем в діяльності суб’єкта,  що і як він запам’ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для продуктивної діяльності, а також з тим, як суб’єкт ставиться до матеріалу, який запам’ятовує, з чим його пов’язує у своїй діяльності. Якісні і кількісні характеристики пам’яті людини складаються в процесі діяльності і значною мірою залежать від включення того, що вона запам’ятовує в процесі виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам’яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. Завдяки цій теорії грунтовного пояснення дістали уявлення про пам’ять, яка спирається на свідомо пос-тавлену мету і використання суспільно вироблених  знакових засобів. Визначено також етапи розвитку пам’яті у філогенезі та онтогенезі, з’ясовано особливості довільної і ми-мовільної, безпосередньої та опосередкованої пам’яті, залежності розвитку вищих форм пам’яті  від  соціокультурних чинників та норм.