Завдання психологів на даному етапі:

1.Відсікання явної психіатрії й доставка потерпілих до місця, де можливе надання психологічної й психіатричної допомоги.

2.Зняття гострих афективних реакцій, виведення зі стану шоку.

3.Допомога в подоланні психосоматичних реакцій.

4.Створення мережі соціальної підтримки: пошук родичів, знайомих (хто ще був з постраждалої (важливо, у чому та людина була одягнена, як виглядав)) і передоручення їм потерпілого.

Первинна реабілітація потерпілих, що ставляться до груп «свідків» і «зевак» буде полягати в орієнтації очевидців і спостерігачів на надання допомоги постраждалим, які відносяться до першої групи.

Цих людей можна також зайняти будь-якою нескладною роботою: знайти й принести води, підігріти чай, принести аптечку, віднести записку й т.д. (головне - включити їх у діяльність). Це дозволяє їм почувати себе потрібними. Виконання ними таких простих завдань знижує ризик виникнення масових, негативних реакцій, а також має певний психотерапевтичний ефект: допомагає знизити рівень неадекватної поведінкової активності.

Ще одна група людей, до яких застосовується психотерапія в зоні ЧС, це рятувальники. Основною проблемою в подібних ситуаціях є психологічний стрес.

У результаті здійснення великої дослідницької програми німецькі психологи розробили ряд рекомендацій для психолога, іншого фахівця або добровольця, що працюють в екстремальній ситуації.

Правила для співробітників рятувальних служб:

1. Сповістіть потерпілому, що ви поруч і що вже приймаються заходи щодо порятунку.

Потерпілий повинен почувати, що в ситуації, що створилася, він не самотній. Підійдіть до потерпілого й скажіть, наприклад: «Я залишуся з вами, поки не приїде «Швидка допомога». Потерпілий також повинен бути проінформований про те, що зараз відбувається: «Швидка допомога» уже в шляху».

2. Постарайтеся позбавити потерпілого від сторонніх поглядів.

Цікаві погляди дуже неприємні людині в кризовій ситуації. Якщо «зіваки» не йдуть, дайте їм яке-небудь доручення, наприклад, відігнати цікавих від місця події.

3. Обережно встановлюйте тілесний контакт.

Легкий тілесний контакт звичайно заспокоює потерпілих. Тому візьміть потерпілого за руку або поплескайте по плечу. Доторкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Навіть надаючи медичну допомогу, намагайтеся перебувати на одному рівні з потерпілим.

4. Говорите й слухайте.

Уважно слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, виконуючи свої обов'язки. Говорите й самі, бажано спокійним тоном, навіть якщо потерпілий непритомніє. Не проявляйте нервозності. Уникайте докорів. Запитаєте потерпілого: « чи можу я що-небудь для вас зробити?» Якщо ви випробовуєте почуття жалю, не соромтеся про це сказати.

Правила першої допомоги для психологів:

1. У кризовій ситуації потерпілий завжди перебуває в стані психічного порушення. Це нормально. Оптимальним є середній рівень порушення. Відразу скажіть пацієнтові, що ви очікуєте від терапії і як довго протриває робота над проблемою. Надія на успіх краще, ніж страх неуспіху.

2. Не приступайте до дій відразу. Оглядитеся й вирішите, яка допомога (крім психологічної) потрібно, хто з потерпілих найбільшою мірою потребує допомоги. Приділите цьому секунд 30 при одному потерпілому, біля п'яти мінут при декількох потерпілих.

3. Точно скажіть, хто ви і які функції виконуєте. Довідайтеся імена нужденних у допомозі. Скажіть потерпілим, що допомога незабаром прибуде, що ви про це подбали.

4. Установите з потерпілим тілесний контакт, робити це потрібно з обережністю. Найкраще взяти потерпілого за руку або покласти руку на плечі. Доторкатися до голови або інших частин тіла без необхідності не коштує. Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною.

5. Ніколи не обвинувачуйте потерпілого. Розповідайте, які міри потрібно прийняти для надання допомоги в його випадку.

6. Професійна компетентність заспокоює. Розповідайте про вашій, кваліфікації й досвіді.

7. Дайте потерпілому повірити в його власну компетентність. Дайте йому доручення, з яким він упорається. Використайте це, щоб він переконався у власних здатностях, щоб у потерпілого виникло почуття самоконтролю.

8. Дайте потерпілому виговоритися. Слухайте його активно, будьте уважні до його почуттів і думок. Переказуйте позитивне.

9. Скажіть потерпілому, що ви залишитеся з ним. При розставанні знайдіть собі заступника й проінструктуйте його про те, що потрібно робити з потерпілим.

10. Залучайте людей з найближчого оточення потерпілого для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати в кого-небудь почуття провини.

11. Постарайтеся відгородити потерпілого від зайвої уваги й розпитів. Давайте цікавим конкретні завдання.

12. Стрес може вплинути й на психолога. Виникаюче в ході такої роботи напруга має сенс знімати за допомогою релаксаційних вправ і професійної супервізії. Групи супервізії повинен вести професійно підготовлений модератор.