Казка в різних формах доносить нам народну мудрість : в природі все взаємопов’язане, де збудуєш, там здобудеш, де зруйнуєш – там втратиш.

Людина відповідальна перед Творцем не тільки за свої вчинки, не лише за світ, в якому живе ,- вона має також великий обов’язок шанувати свою безсмертну душу, не давати її в наругу ні на цьому, ні на тому світі.

Казка, як і Святе письмо, читається і пізнається на різних рівнях:.

ЇЇ можна читати на рівні космогонічних символів – як книгу світової гармонії і протидії Добра і Зла.

Казку можна сприймати як філософську притчу,

Можна прочитати казку і і взяти з неї для себе розуміння житєйських законів на побутовому рівні І всі ці рівні взаємопов’язані, самоцінні, і в цьому - багатство і неповторність казки. Адже кожна з них несе в собі розуміння єдності, неподільності світу, який живе і розвивається за єдиними законами. За порушення законів честі все в природі несе покарання

І останнє, про що доцільно знати : Звідки взявся сам термін “казка” ?

Скіфський міф говорить, що нашим предком був МАНАЙ, а дружину його звали Казка. Казка – та, що навчила людей мови, дала ключ до спілкування з Богом і з усім світом, відкрила тайни буття.

Казками називалися саме героїко-фантастичні оповіді, що доносили зашифровану кодову інформацію про світ та його виникнення.

Байками називалися в народі моралізаторські оповіді, в яких героями були звірі, наділені всіма людськими якостями.

Бувальщиною називалося все те, що було пов’язане з побутом людей, законами їхнього співжиття, і мабуть, нема потреби так звані побутові казки називати казками. Це можуть бути притчі, бувальщини, небелиці, анекдоти, байки,

Але казка- це особливий дар предків.

ЯЙЦЕ – душа Кощія Безсмертного в яйці. Це сила зла. Кощій не вмирає, поки герой не розіб’є смертоносного яйця. Але і чиста душа захована в яйці в осокорі. Це душа царівни. Коли вона сміється – розквітають квіти. Отже, яйце як цілість замикає в собі або добро , або зло. Так у казці, так і в народній магії.

Небо і земля – нероздільні, як яйце, разом вони творять світ

Функцію яйця іноді виконує яблуко, яке теж символізує цілість

ДІД І БАБА – два первоначала життя, вони причетні до творення світу, зародження людства, Але наші пращури ще і опікають нас своєю мудрістю упродовж всієї нашої історії від первопочатків. Бог-творець - володар тайн земних і космічних, в укр. казці – це ДІДО-ВСЕВІДО. Давні знання нашого народу називаються ВІДАМИ, їх носії –ВІДУНАМИ, ВІЩУНАМИ, ВІДЬМАМИ. Правда, не завжди знання використовувалися на користь людині і світу, на добро.

І все ж всевідні наші предки, такі близькі та симпатичні нам, мудрі і доброзичливі ще і тому, що нагадують наших дідусів, бабусь, котрі колисали нашу колиску….

Символічне “ОХ” - чоловік зажурений, втомлений важко зітхає. В нього могло вихопитися “Ох-хо-хо”, чи “Гай-гай”. ОТЖЕ, “Ох” – не є ім’ям чаклуна, він викликається людською зневірою, моментом слабості, безпорадності. Саме в таку хвилину на людину чатують злі сили, щоб її поневолити… З другої сторони в укр. обрядах ще подекуди зберігаються вказівки на те, що “ охання” є засобом викликання душ померлих // На Різдво баба, перш ніж покласти кутю на стіл , совалась по лаві, приказуючи “ох.,ох,ох”. Цим оханням закликалися душі померлих до куті//

Тому є підстава засумніватися, чи випадково в героя казки вихопилось оте “ОХ”, чи не свідомо прийшов він до володаря підземного світу, щоб навчити свого чина уму-розуму.

Доручив хлопцеві ОХ дров нарубати Рубав чи не рубав, але заснув…

В казках герой часто засинає богатирським сном, після якого стає вже іншим. Відбувається перевтілення героя.

ОХ підпалив дрова і спалив сонного наймита. Тоді взяв попелець і по вітру розвіяв, а одна вуглина випала з того попелу. ОХ тоді і сприснув її живою водою – наймит знову став живий, тільки вже моторніший Отже, жаринка –душа парубка. Тричі спалював його ОХ – усе дріб’язкове, мізерне, непотрібне, що заважало героєві засвітитись чистим жаром душі – відійшло. .Фактично , мова йде про позбавлення баласту людських недосконалостей, щоб засвітитись ясним вогнем прозріння.

Окрім дідка із зеленою бородою зустрічаємо діда “увесь , як молоко, білий” Ця характеристика в казці дуже важлива. Білий колір – це колір святості, світло, чистоти. Можливо , це Білобог.. ? Світлу душу відстоюють світлі небесні сили.

Людина відповідальна перед Творцем не тільки за свої вчинки, не лише за світ, в якому живе ,- вона має також великий обов’язок шанувати свою безсмертну душу, не давати її в наругу ні на цьому, ні на тому світі.

Казка, як і Святе письмо, читається і пізнається на різних рівнях:.

ЇЇ можна читати на рівні космогонічних символів – як книгу світової гармонії і протидії Добра і Зла.

Казку можна сприймати як філософську притчу,

Можна прочитати казку і і взяти з неї для себе розуміння житєйських законів на побутовому рівні І всі ці рівні взаємопов’язані, самоцінні, і в цьому - багатство і неповторність казки. Адже кожна з них несе в собі розуміння єдності, неподільності світу, який живе і розвивається за єдиними законами. За порушення законів честі все в природі несе покарання

І останнє, про що доцільно знати :

Звідки взявся сам термін “казка” ? Скіфський міф говорить, що нашим предком був МАНАЙ, а дружину його звали Казка. Казка – та, що навчила людей мови, дала ключ до спілкування з Богом і з усім світом, відкрила тайни буття.

Казками називалися саме героїко-фантастичні оповіді, що доносили зашифровану кодову інформацію про світ та його виникнення.

Байками називалися в народі моралізаторські оповіді, в яких героями були звірі, наділені всіма людськими якостями.

Бувальщиною називалося все те, що було пов’язане з побутом людей, законами їхнього співжиття, і мабуть, нема потреби так звані побутові казки називати казками. Це можуть бути притчі, бувальщини, небелиці, анекдоти, байки,