“Були собі дід та баба …”

Отже, “були собі дід та баба, і була в них курочка ряба…” Переважно ця казочка розповідається дітям в скороченому варіанті. Але вона має своє продовження. Вже не лише дід і баба, а й солом’яні двері , дуб, річка - все в природі оплакує збите яєчко

Що ж це за яєчко і про що наша казочка ?

Слово “дід” в українській мові неоднозначне. Своїх родичів, незалежно в якому віці вони вмирали, - всіх їх ми називаємо прадідами, пращурами, прародителями. “ДІД “ - предок роду

На Різдво найпершим святочним атрибутом, який клали на покуті, був “дід” – сніп. Ритуальна солома, на якій спали в Різдвяну ніч, називали “дідухом”

“ДІ” в світовій ( китайській, давньоіндійській зокрема ) міфології означало первопредка, повелителя, в санскриті “ДІ-ДІ” – летюче сонце, в єгиптян “діді” - безсмертна субстанція, ідентична людській крові. Одним з верховних богів, яких шанували в дохристиянські часи був ДАЖДЬБОГ (“дадбог”,) Це - Бог- творець, Бог первопочатків , “Дідбог”, уособленням якого є сонячний сніп

Давні українські гаївки доносять нам уже не зрозумілі, але сталі повтори на зразок : “ А ми просо сіяли, ой Дід Ладо , сіяли “ або “Дід, дід і Ладо! Жона мужа била, на добре учила”. Паралельно зустрічаємо і “Див-Ладо”. Очевидно, Див і Дід – близькі, якщо не тотожні поняття . Див – бог ясного неба . Дід – бог-предок. Діда-предка шанували у всьому слов’янському світі. На Україні зберігаються давні звичаї поминання мертвих і на Різдво, і на Великдень , і в інші дні. По Великодні відзначається так зване свято “Проводи”, або “Гробики”. В цей день кожна сім’я провідує могили своїх рідних, поминає їхні душі залишками свячених великодніх страв. Перш ніж розпочати поминки, господар розбиває три червоні крашанки до хреста на могилі і віддає їх “ ДІДОВІ”, кажучи : “Помолись, Дідуню, за померлих тата, маму…. і називає померлих родичів

Культ предків, з того чи іншого етносу вказує на високий рівень його духовної культури. Тому і старійшина роду, який передавав молодшим поколінням його традиції, на Україні називався ДІДОМ. Він душею , віком та досвідом стояв найближче до прадідів, йому належала перша ложка страви, перше слово на вічі і т.д.

Не менш цікава етимологія слова “БАБА”. Воно теж дуже близьке до слова “БОГ”. Зрештою, “мама” і “баба” – перші слова, які вимовляє дитина. Вони складені з первозвуків , отже є найдавнішими в людській мові. В єгипетській міфології “БА” – один з елементів, що складають людську сутність, її душа, яка продовжує існувати і по смерті людини. З далеких часів дійшли до нас скіфські “БАБИ” - ідоли прародительок і берегинь.

Якщо повертатись до народних традицій, то на Україні існувало свято з давньою назвою “Радуниця” ( у травні, напередодні Юр’євого дня). Це було свято на честь життєвої сили, уособленої в ЛАДІ. На Поділлі водили гаївки, в яких славили царівну ЛАДУ, її ще називали “ЗОЛОТОЮ БАБОЮ “

Повертаючись до казочки про курочку рябу, можемо констатувати, що мова йде про перших людей, наших прародичів і про те, з чого виник світ. А виник він з яйця.

Розглядаючи основне питання космології : з чого і як виник світ ? - можемо зробити цікавий екскурс до “Рігведи”. Там є вірш, який умовно називають “Космогонія”. Це поетична розповідь про те, як з небуття, з не-сущого народжувалося суще: - любов спонукала те, що дихало саме і породило думку, а з думки постало с у щ е / аналогії з Євангелією : “Спочатку було Слово , і Слово в Бога було, і Бог було Слово…” / “слово” – це не зовсім адекватний переклад…/

Для українців поняття цілісності світу, його центросферичної живої моделі – не просто міф, казка. Воно – основа ментальності народу, символ його культури. Недаремно українська писанка стала нашою візиткою у всьому світі. І коріння цієї культурної традиції у маленькій наївній казочці “про курочку рабу “ - саме так вимовляють у нас це слово. Зверніть увагу : склади РА і БА - поняття космогонічні. РА – означає сонце, а БА - безсмертну субстанцію

Наша матінька-земля нагадує нам велетенське яйце. Чи не означає розбите яйце порушену цілість світу ? Необережний порух непроханої мишки, порух у найвразливіше місце може розбити унікальне яєчко. Миша - володарка земного, суєтного світу. Суєта людська стає причиною руйнування цілості. Руйнується єдність людини з навколишнім світом, зв’язок з предками, втрачається усвідомлення своєї відповідальності за майбутнє, адже нинішній день – лише коротка мить між минулим і майбутнім. Людина не має права жити ілюзією постійності, довготривалості даного моменту і йти в нікуди.

Наївна казочка виростає у філософську космогонічну формулу світотворення.

Про життєву силу наших предків свідчать улюблені казки “Телесик”, “Солом’яний бичок” та ін., в яких БАБА своєю волею та енергією покликала до життя дерев’яного хлопчика чи солом’яного бичка. Не випадкові в казках матеріали, з яких роблять Телесика чи бичка : дерево і солома. Це не мертва, а жива природа, яка зберігає у собі велику силу, а БАБА дає їй живу душу. До речі, мотив народження з ляльки , яку виколисує БАБА поширений у світовій міфології Тут маємо закодовану цінну інформацію – все в природі народжується з руху, з послідовного закручування у вічну живу і неспинну спіраль світотворення. Пригадайте, як поетизують українці колиску - той малесенький човник, що на крилах пісні, неповторного материнського голосу, струменіючої з материнських рук енергії любові виносив нас на хвилі вселенського океану.

“А хто, хто в рукавичці живе ?

Мабуть, жодна дитина не ставила під сумнів правдивість казки “Рукавичка”.Незвичайна рукавичка в діда, а чи ж звичайний ДІД ? Про що розповідає казка ?

Чи не про те, що поряд з нами співіснують світи, як у безмірній рукавичці ?

Чи не про те, що в кожному з нас, як у чарівній рукавичці , живуть батько-матір, діди-прадіди ?, а через них – весь наш рід, весь народ, все людство? А через рідну мову, через пісню, через історію, генетичну пам’ять ми замикаємо в собі, як в рукавичці, весь світ, своє минуле і майбутнє. І світ цей безконечно багатий, розмаїтий і вічно непізнанний…

“ Коли ще жайворонок був царем …”

( “Яйце - райце”)

“давним-давно , коли ще жайворонок був царем , а царицею миша, посіяли вони поле. З малої незгоди почалась велика війна між небесним і земним світами. “

З цієї , здавалось би , окремої оповіді розпочинається казка, де головними персонажами вже є люди. Але зачин дуже цікавий, і саме він дає ключ до розуміння тайни, зашифрованої в яйці

Жайворонок – цар небесної сфери, миша – володарка землі . Небо і земля – нероздільні, як яйце, разом вони творять світ. Коли ж між небом і землею виникає війна, все в природі порушується, руйнується цілість. І саме в цей момент, у час війни між земним і небесним, перший чоловік отримує в дар від небесних володарів яйце-райце, з якого народиться весь рід людський, вся живність на землі

Цей народжений світ має бути ідеальним, сповненим багатства і гармонії. Але світовий лад вже зруйновано війною, і , ніби через необережність , чоловік порушує першу заповідь володарів неба: він мав розбити яйце вдома, попередньо огородивши двір. Але ненароком він розбиває його далеко від дому, і ось посунув з яйця всякий скот, а загнати його назад чоловік уже не може.

Не трапився б світовий нелад, не порушив би чоловік заповіді –і розвинувся б сад земного блаженства. Але почався хаос… І тут з’явився ЗМІЙ, володар земних знань. Він готовий загнати скот у яйце, (організувати хаос), але – за плату. І платою має бути те, що постало вдома без чоловіка - його син, його майбутнє

За своє необережне поводження з крихким земним раєм людство постійно розплачується продаванням душі змієві-сатані, ставлячи під загрозу майбутнє наступних поколінь. Адже так, як герой казки, так і людина, зайнята щоденними турботами не знає свого майбутнього, яке твориться вже зараз, а заклалося ще вчора, в минулому…