Політичне становище України в 17 – 18 століттях
В ситуації, яка склалася на той час, можна виділити наступні причини посилення антифеодальної боротьби народних мас: посилення польсько-шляхетського гноблення, що супроводжувалось збільшенням панщини, розмірів натуральної та грошової ренти; скорочення селянського землеволодіння; посилення жорстокості у ставленні поміщиків до селян; національно-релігійний гніт, утиски прав українства Правобережжя. Рушійними силами були селянство, козацтво, міщанство, робітничі люди, православне духовенство. Повсталі боролися за відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, за права православної церкви. Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні та західноукраїнських землях набрав форм гайдамацького та опришківського рухів.
Після придушення селянсько-козацьких повстань в Україні настав десятилітній період затишшя. Польські шляхта і магнати багатіли. Українські селяни, міщани та козаки бідніли. Посилювався національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 року був закономірним. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним. Головною метою була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні. В даній ситуації людям необхідним був той лідер, який зміг би повести український народ правильним шляхом в здобутті довгоочікуваної свободи. Ним став чигиринський сотник Богдан ЗиновійХмельницький. На початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою України. У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніально синтезував ідею старої княжої України-Русі з новою ідеєю козацької державності. Одночасно він врахував і практику ряду тогочасних європейських держав. Держава отримала назву „Військо Запорозьке”.
Межі території держави включали Київське, Брацлавське, Чернігівське, частину Волинського воєводства та Білої Русі. Основою держави була територія від Случа і Дністра – на Заході, і аж до Московського кордону – на Сході.
Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори. Фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.
Головою виконавчої влади гетьманської держави був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку радує Гетьманською резиденцією було місто Чигирин. Слід зазначити, що протягом усього часу існування Української держави гетьмани були виборні. Обирала його Генеральна Рада, але в самому обранні не було твердих принципів. Вважалося, що гетьмана обирали „доживотно”, тобто до смерті. Таким „доживотним” гетьманом був Б.Хмельницький та гетьмани 18 століття – Іван Скоропадський і Данило Апостол. Але поруч з тим в „гетьманський статтях” 1669 та 1672 років передбачалось право Генеральної Ради позбавити гетьмана влади, якщо він „зрадить”.
На Гетьманщині змагалися два типи державної влади: республіканський і монархічний. Гетьмани, які складали булаву перед Генеральною Радою, визначаючи тим її зверхність Іван Виговський та Петро Дорошенко, були представниками республіканського типу правління, а Богдан Хмельницький, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович і Іван Мазепа були носіями монархічного начала. Ця монархічна тенденція виявлялася в прагненні правити без участі Ради. Другим виявом монархічного начала були спроби гетьманів встановити спадковість у своєму роді. Перший, хто прагнув встановити спадкову владу в своєму роді був Богдан Хмельницький.
У 18 ст. влада гетьмана була обмежена постійним російським міністром-резидентом, завданням якого був контроль над гетьманом.
В Українській державі існувала загальна козацька рад, яка мала назву Генеральна рада. Спочатку вона була тільки зібранням козаків і мала військові значення. Поволі склад генеральної ради поширювався: до неї входило іноді вище духовенство та міщани. Генеральні ради мали велике значення в перші роки Хмельниччини. В той же час вони не могли стати органами влади: на перешкоді стояли – випадковість їх складу, велике число учасників, можливість сторонніх впливів тощо.
Старшинські ради були трьох типів:
а) рада гетьмана з колегією генеральної старшини;
б) збори генеральної старшини з участю полковників, а іноді іншої полкової старшини; цей вид мав проміжний характер між старшинською радою і з’їздом старшин;
в) з’їзди старшин, в яких брали участь всі козаки, крім рядових, а також вище духовенство.
Компетенція старшинських рад була дуже широка і не окреслена; вона конкурувала з владою гетьмана та генеральної ради. Старшинські ради розглядали питання міжнародної політики, фінансів, головним чином грошових зборів на утримання найманого війська, так званих оренд. Старшинські ради розглядали судові справи, особливо злочини проти держави. Важливою функцією старшинської ради було правління державою у відсутності гетьмана.
Вся „Держава Війська Запорозького” була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні). Полки – це одиниці, що мали військове, адміністративне та судове значення. Коли Україна стала державою, полки, що раніше були військовими одиницями, набули нових функцій державного управління. На чолі полку стояв полковник, біля якого стояла полкова старшина, що своїми назвами та функціями відповідала генеральній старшині, але в масштабі полковому. На чолі сотні стояв сотник, який у масштабі сотні мав такі ж функції, як полковник в полку, крім роздачі землі. Сотенна старшина була менш чисельна, ніж полкова. Заступником сотника був отаман. Якщо резиденція сотника була в місті, отамана звали городовим отаманом. Далі йшли сотенний писар і сотенний осаул.
Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.
Також в державі була сформована судова система, до складу якої входили полкові суди, сотенні виносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей.. Існувала система мит і податків.
Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.