КУРСОВА РОБОТА

на тему Особливості розвитку, розмноження та шкодочинності озимої совки, пшеничного трипсу і п?явиці на озимій пшениці

Зміст

Вступ

1. Морфологія, анатомія та біологія розвитку окремих видів шкідників

2. Фенологічні календарі розвитку шкідників

3. Основні заходи захисту від шкідників

4. Календарний план проведення робіт із захисту рослин

5. Найпоширеніші ентомофаги шкідників

6. Екологічне обгрунтування інтегрованого захисту насаджень від шкідників

Висновки

Бібліографічний список

Вступ

Серед зернових стратегічною культурою в Україні є озима пшениця. Порівняно з іншими, вона може пошкоджуватися найбільшою кількістю різних видів шкідників, з якими слід боротися впродовж усього вегетаційного періоду. Майже всі вони присутні на пшеничному полі перед збиранням урожаю, а також у післязбиральний період. Важливе захисне значення мають строки й способи збирання зерна та інші агротехнічні заходи, що вживаються після нього до сівби озимих зернових.

Висіяне насіння, проростки, підземні органи молодих рослин, надземні органи (листки, стебла, колос і зернівка) пошкоджують шкідники і знижують урожайність. Найбільшої шкоди посівам озимої пшениці та інших озимих хлібів завдають личинки і жуки п?явиці, дротяники і несправжні дротяники, підгризаючі совки, гессенська, шведська, озима, пшенична, опоміза та мінуюча мухи, цикадки, злакові попелиці, зеленеочка, трипси, злакова листовійка, хлібні пильщики, шкідлива черепашка та інші гостроголові і клопи-щитники.

Про ступінь шкодочинності шкідників запасів можна судити за низкою кількісних і, головне, якісних даних. Світові втрати хлібних запасів від шкідників оцінюють у 5 млн. т, яких вистачило б для прожиття 150 млн. осіб.

Через 70-90 днів після збирання врожаю в місцях його зберігання можна виявити близько 26 видів комах, до того ж, кількість заражених партій коливається залежно від місцевого клімату -- від 14% у північних регіонах до 94% на півдні [1].

Найбільших збитків шкідники завдавали на початку минулого століття. Наприклад, зернова міль повністю знищила запаси зерна в різних районах Північного Кавказу. Щорічні втрати від шкідників хлібних запасів у США становлять $300 млн. У США вважають також, що загальні втрати від шкідників лише в складських приміщеннях -- це близько 5% загального врожаю зерна [3].

Зерно і зернопродукти можуть слугувати джерелом живлення для багатьох видів комах. В Україні з шкідників запасів найчастіше зустрічаються: з твердокрилих -- комірний, рисовий і кукурудзяний довгоносики, зерновий каптурник, великий борошняний, малий та малий булавовусий хрущаки, суринамський, рудий і малий борошноїди; з лускокрилих -- південна комірна, млинна та шоколадна вогнівка, хлібна та зернова міль.

Окрім зниження маси та погіршення якості й технологічних властивостей зерна, комахи та кліщі виділяють у нього токсичні для людини речовини, й за певної щільності зараження воно стає непридатним для продовольчих цілей. Токсичні речовини зберігаються в зерні й після дезінсекції, а за повторного зараження додаються до токсичних речовин, що вже є в ньому.

Вигризаючи зародки зерен, личинки багатьох видів шкідників особливо великої шкоди завдають насіннєвому матеріалу пшениці, жита, ячменю та кукурудзи, який унаслідок цього стає зовсім непридатним для висівання. Борошно з такого зерна бідне на вітамін В і провітамін А.

Під час масового зараження гусениці лускокрилих обплітають павутинням верхній шар насипу зерна (7-10 см), який дуже складно очистити від екскрементів і павутини, тому його неможливо використати для харчових або фуражних цілей. Підвищується вологість зернових мас, що, відповідно, призводить до швидкого розмноження мікроорганізмів [4].

Останніми роками досягнуто значного збільшення обсягів заготівлі зерна як озимої пшениці, так й інших зернових культур. Так, у поточному році, навіть за спекотного та посушливого літа, особливо в степовій зоні, валовий збір зерна ранніх зернових перевищив 35 млн. т. В окремих господарствах її врожайність сягала 65 ц/га. Звичайно, таких результатів досягнуто завдяки впровадженню прогресивних технологій вирощування зернових культур, у тому числі захисту посівів від комплексу шкідливих організмів -- шкідників, хвороб та бур'янів [1].

Слід зазначити, що в господарствах з високим рівнем заселеності посівів пшеничним трипсом за відсутності її хімічного захисту знижуються не тільки продовольчі показники зерна, а й насіннєві.

Чималої шкоди завдають личинки п?явиці, особливо на посівах по зернових попередниках. Розроблені ІЗР прийоми захисту посівів від цього шкідника за токсикації насіння інсектицидами дають змогу впродовж осіннього періоду, особливо на ранніх стадіях розвитку пшениці, контролювати його чисельність. При цьому істотно зменшується заселеність посівів і такими фітофагами, як злакові попелиці, злакові мухи, цикади, дротяники, личинки пластинчастовусих. Зазначені прийоми на 55-65% забезпечують зниження чисельності фітогельмінтів. Крім того, вони у 3-4 рази дешевші порівняно з наземними обробками посівів і майже не впливають на корисну ентомофауну, особливо -- хижих трипсів, стафілінід, павуків.

Крім цих фітофагів, значної шкоди посівам завдають гусениці совок, особливо озимої, та комплекс сисних шкідників -- злакові попелиці, цикади, личинки злакових мух. Шкодочинність останніх значною мірою проявляється на посівах надранніх і ранніх строків сівби [3].

1. Морфологія, анатомія та біологія розвитку окремих видів шкідників

Ряд лускокрилі, або метелики -- Lepidoptera

З цього ряду найбільш шкодочинними є представники родин совки (Noctuidae) і ширококрилі вогнівки (Pyraustidae).

Родина совки -- Noctuidae

Совка озима -- Scotia segetum Schiff. (рис. 1.) -- поширена в Україні повсюдно. Гусениці багатоїдні й живляться рослинами з багатьох ботанічних родин. Метелик розміром 40 -- 50 мм. Передні крила бурувато-сірі (іноді майже чорні) з трьома характерними темними плямами (ниркоподібною, круглою і клиноподібною), облямованими тонкою чорною лінією; задні -- у самця білі, у самки -- білувато-сірі.

Рис. 1. Совка озима: 1 -- метелик; 2 -- гусениця; 3 -- лялечка

Яйце розміром 0,5 мм, півкулясте, ребристе (16-20 радіусів), з прішлюснутою основою; свіжовідкладене -- молочно-біле, згодом темнішає.

Гусениці перших трьох віків землисто-сірі або сірувато-рудуваті, митові, останніх віків -- з глянцевою епікутйкулою, вздовж спини і ємна вузька смуга; черевних ніг п'ять пар, довжина гусениці шостого віку -- до 52 мм; лобні шви сходяться біля потиличного отвору. Лялечка близько 20 мм, червоно-бура, на анальному сегменті дня шпичаки.Зимують гусениці шостого віку на глибині 10-25 см. Витримують зниження температури до мінус 11 °С. Успіх перезимівлі залежить від розвитку жирового тіла. Гусениці молодших віків гинуть за температури нижче мінус 5 °С. Метелики активні в присмерки і вночі, удень ховаються під листям бур'янів та в інших укриттях. [7]

Для їх розвитку потрібне додаткове живлення нектаром на квітучій рослинності. Яйця відкладають по одному або невеликими групами на нижньому боці листків і черешків бур'янів, на сухі рослинні рештки або на легкий, добре оброблений ґрунт з рідкою рослинністю. В середньому одна самка відкладає від 470 до 2200 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів. У зоні бурякосіяння метелики першого покоління відкладають яйця на буряки, кукурудзу, просо та овочеві культури, другого покоління -- на підготовлені для посівів озимих поля з непаровими попередниками.

На більшій частині України озима совка розвивається у двох поколіннях, а в північних і особливо в північно-західних областях -- в одному.

Шкодочинність озимої совки досить значна. Одна гусениця першого покоління за ніч може знищити 10-15 рослин цукрового буряку. Гусениці другого покоління найбільше пошкоджують озимі культури. Гусениці озимої совки можуть живитися не менше ніж на 140 видах рослин із 36 родин. [4]

Розмноження озимої совки значною мірою обмежують паразити, хижаки, хвороби. В яйцях, гусеницях і лялечках шкідника розвивається понад 120 видів ентомофагів, найбільше значення з яких мають іхневмоніди й трихограміди, а також вірусні хвороби.

На гусеницях паразитують: з родини Ichneumonidae -- Ambly-teles vadatorius W.S., A.panzeri Wesm., Ichneumon sartitorius L.,Ophion luteus L., Paniscus ocellaris Thorns.; з родини Braconidae Macrocentrus collaris Spin, і Meteorus rubens W.S.; з тахін -- Gonia capitata D. L. і G. ornata Mg., Periscepcia carbonaria Panz., Peletie rubescens R.-D., P. ferina Ztt., Earythia caesia Fll. та ін.

З птахів найбільш енергійними винищувачами гусениць озимої совки є шпаки, граки і галки. [5]

Ряд трипси -- Thysanoptera

Родина флеотрипіди -- Phloeothripidae

Трипс пшеничний -- Haplothrips tritici Kurd. (рис. 2.) -- на посівах злакових культур зареєстровано 56 видів рослиноїдних і 11 видів хижих трипсів. Особливо велике значення як шкідники і перенощики вірусних хвороб колосових культур мають спеціалізовані види. Про ступінь їх спеціалізації свідчить наявність личинок того чи іншого виду на даній культурі. Так, оранжеві личинки пшеничного трипса трапляються лише на озимій та ярій пшеницях. Самки 1,3-1,5 мм завдовжки, від чорно-бурого до чорного кольору. Вусики 8-членикові; передні гомілки, за винятком основи, а також передні лапки жовті. Крила прозорі з довгими війками; самці менші за самок, трапляються дуже рідко. Яйце блідо-оранжеве, видовжено-овальне. Личинка іноварно-червона, завдовжки 1,4 -- 1,8 мм. Зимують личинки в поверхневому шарі ґрунту і на його поверхні під 1 2 рослинними рештками. Спочатку вони живляться колосковими лусками, а потім проникають у колос трипс і починають відкладати яйця, зазвичай по 1 -- імаго; 2 -- личинка 4 - 8 вкупі. Плодючість однієї самки -- в середньому 23 - 28 яєць. [7]

Рис.2. Пшеничний трипс

Личинки спочатку висмоктують сік з колоскових лусок та квіткових плівок, а потім пошкоджують зерно, яке перебуває в м'якому стані. В результаті знижується маса і якість зерна, а загальні втрати можуть сягати 20 % можливого врожаю. [4]

До фази воскової стиглості зерна личинки закінчують розвиток і йдуть на зимівлю в ґрунт. Упродовж року розвивається одне покоління. Розмно-женню трипсів сприяє тепла суха погода.

Личинки пшеничного трипса перед збиранням падають з колосків на землю і ховаються в післяжнивні рештки, де перебувають під час зимової діапаузи. [3]

Ряд твердокрилі - Coleoptera

Родина листоїди -- Chrysomelidae

П'явиця червоногруда (звичайна) -- Oulema melanopus L.

П'явиці поширені особливо в Лісостепу і Степу. Злаковим культурам завдають шкоди червоногруда Оulеma mеlanopus і синя L.Michenis п'явиці. Перша з них віддає перевагу посівам вівса і ячменю, друга -- посівам озимої пшениці. Живляться вони також пирієм повзучим, що підвищує рівень їх життєздатності.

Рис.3. П'явиця червоногруда Останній (звичайна): визначається за середньою масою 1- жук; 2 -- яйцекладка; жуків, що підійшли в зимову діапаузу. 3 -- личинка; 4 -- пошкодження

Плодючість самок синьої п'явиці, які перезимували, при масі тіла 9,2 --9,5 мг становить 324 яйця, червоногрудої при масі 1.6 мг--112, а при 18 мг -- 390 яєць. [7]

Втрати врожаю зерна районованих сортів зернових культур при наявності в період виходу в трубку па 1 м2 10--12 жуків червоногрудої або 13--15 синьої п'явиці становлять близько 3%. Такі ж втрати спостерігаються при наявності в період після виколошування чотирьох личинок червоногрудої або п'яти личинок синьої п'явиці на 1м2. [4]

Жук 4-4,5 мм завдовжки, зеленувато-синій, передньоспинка і ноги жовтувато-червоні; вусики, гомілки і лапки чорні.Яйце розміром 0,8 - 1 мм, янтарно-жовте, циліндричне.

Личинка з чітко вираженою головою і трьома парами ніг, розширена в середній частині тіла і вкрита зеленувато-бурим слизом. Лялечка 4-5 мм завдовжки, в кубушко подібному коконі. Шкодять жуки та личинки. Жуки вигризають поздовжні отвори в листках у фазі трубкування і колосіння пшениці, особливо твердої. Личинки скелетують листя, яке з часом отвори і засихає, рослини пригнічу-ються і відстають у рості. [4]

Зимують жуки в ґрунті на глибині 3-5 см, на полях зернових культур або в травостої. Жуки виходять з ґрунту і розселяються полях у пошуку кормових рослин. Дорослі особини пошкоджують липи озимих злаків, а з дикорослих -- пирій, вівсюг, кострицю. Самки розміщують яйця у вигляді ланцюжка, по 3-7 штук разом, на нижній бік листків уздовж жилок.

Невелика частка жуків виходить на поверхню ґрунту і живиться на своїх кормових рослинах , однак більша їх частина залишається в ґрунті до весни наступного року. В Україні впродовж року розвивається одне покоління цього шкідника. Масове розмноження п'явиці, як правило, спостерігається в посушливі роки. [7]

Чисельність яєць та личинок п'явиць обмежують хижі жужелиці, павуки, а також паразит яєць Anaphes, личинок заражає Diaparsis carinifer. На стадії лялечки певне значення в обмеженні розмноження п'явиць мають ентомопатогенні гриби. [4]

Особливості біології та шкодочинності найпоширеніших шкідників культури Таблиця 1.1

Шкідник	Стадія і місце зимівлі	Кількість поколінь	Шкодочина стадія комахи	Тип пошкодження рослин, шкодочинність, ЕПШ
Озима совка (Scotia segetum)	Гусениця у ґрунті на глибині 10 -25 см	1-2	личинка	Об'їдання листків. ЕПШ: 2 - 3 гусениці на 1м?.
Трипс пшеничний ( Haplothrips tritici )	Зимують личинки в поверхневому шарі ґрунту	1	Імаго	Висмоктують сік з колосових лусок. ЕПШ: 40 - 50 личинок на колос, 10 -15 імаго на стебло.
П'явиця червоногруда (Oulema melanopus)	Зимують жуки в ґрунті на глибині 3-5см.	1	Личинки, імаго	Жуки вигризають повздовжні отвори в листках, личинки скелетують листя. ЕПШ: жуків 40 - 50 екз/м?, личинок - 0,5 - 0,7 екз/стебло