2.9 Типологічний метод

Типологічний метод - один з основних застосовуваних у сучасній етнографії методів аналізу загального і особливого в емпіричному різноманітті етнічних явищ. Центральне поняття типологічного методу - тип зазвичай як ідеальна модель, що відображає деякі істотні ознаки певної множини явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, що розглядаються в даному випадку як несуттєві. З цієї точки зору в основі типологізації, що має справу з тим чи іншим синхронним зрізом, лежать загальні принципи, в рівній мірі необхідні при створенні періодизації (діахронний аспект дослідження): по-перше, як типологія, так і періодизація повинні бути одноаспектнимі, їх предмет повинен бути чітко визначений, по-друге, і в тому і в іншому випадку обов'язково дотримання логічного принципу рівності підстави поділу. Навпаки, типологізацію слід відрізняти від класифікації як самостійної дослідницької процедури: під "класом" розуміється та чи інша сукупність реальних об'єктів, тоді як "тип" представляє собою якийсь ідеальний об'єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак. Типологічний метод дозволяє не тільки аналізувати вже зафіксовані явища, але і припускати існування таких конкретних об'єктів, які ще не відомі науці. Таким чином, типологічний метод дозволяє дослідити всю сукупність однопорядкових явищ як певну цілісність, розглянуту в якості закритої системи (на відміну від типології класифікація виходить з емпірично даного і тому неминуче випадкового за складом і обсягом безлічі явищ). Процедура типологічного методу полягає у виявленні і формулюванні деякого числа ознак досліджуваних об'єктів ("диференціальних змінних"). Чим більше їх число, тим нижче рівень створюваної типології і тим більш приватний характер носять конструюються дослідником типи. Це означає, що типологія завжди має ієрархічний характер. У зв'язку з цим однією з, найважливіших проблем застосування типологічного методу є визначення відносної значимості диференціальних змінних, а також виявлення провідного рівня в їх ієрархії, якому відповідає основна модель ("тип" у вузькому сенсі слова; моделі більш високого рівня позначаються звичайно як "групи типів , більш низького - як "підтипи" і т. д.). За своєю процедурою і цілям типологічний метод тісно пов'язаний з порівняльно-історичним методом в етнографії.

2.10 Компонентний аналіз

Компонентний аналіз - метод характеристики цілісної сутності явища за допомогою виявлення складових його структурних компонентів. Широке застосування отримав при вивченні систем термінів спорідненості. До формулювання процедури компонентного аналізу в даній області етнографічної науки впритул підійшов ще А. Кребер (1876-1960); детальна розробка компонентного аналізу була здійснена в 50-х роках XX ст. У. Гуденафом і Ф. Лаунсбері. Основні принципи компонентного аналізу сходять до фонологічної теорії М. С. Трубецького, який писав: "У фонології основна роль належить не фонемам, а змісто розбіжним опозиціям. Будь-яка фонема має певним фонологічних змістом лише остільки, оскільки система фонологічних опозицій виявляє певний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цю структуру, необхідно дослідити різні типи фонологічних опозицій "(Трубецкой. 1960. С. 75). Точно так само, мета компонентного аналізу системи термінів спорідненості полягає в тому, щоб представити кожен термін у вигляді специфічного поєднання ознак (диференціальних змінних), побудованих за принципом змісто розбіжної опозицій.

групувань

Метод групування часто застосовують при аналізі масових соціально-економічних явищ, факторів і показників. У системі аналітичних методів групування займають особливе місце. Це пояснюється тим, що на відміну від інших методів статистичне групування виконує дві функції: по-перше, розподіляє сукупності на однорідні групи, а, по-друге, визначає межі й можливості застосування інших методів (середніх величин, кореляційного та ін.). Використання цих методів потребує однорідності аналізованих сукупностей, що зумовлює статистичне групування як неминучий етап обробки вихідної інформації.

Суть групування полягає в розподілі аналізованої сукупності (житловий фонд, кількість працівників, транспортних маршрутів, комунальних підприємств та ін.) на групи за якісно однорідними для них ознаками.

У практиці аналітичної роботи групування використовують для вирішення трьох основних завдань:

виявлення соціально-економічних типів досліджуваних явищ;

вивчення складу і структури аналізованої сукупності за тими чи іншими істотними ознаками;

дослідження взаємозв'язку і залежності між окремими показниками.

Ці завдання вирішують за допомогою таких групувань:

типологічних, структурних і аналітичних.

Типологічні групування дозволяють виділити найхарактерніші соціально-економічні типи, групи явищ, з яких складається неоднорідна аналізована сукупність, визначити істотні відмінності між ними, а також ті ознаки, що є спільними для усіх груп. Ці групування використовують, наприклад, при вивченні розподілу підприємств міського господарства за формами власності, при групуванні міського населення за суспільними групами, розподілі виробництва за економічним призначенням продукції, поділі працівників комунального господарства за рівнем освіти та ін.

Структурні групування характеризують розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою. Їх використовують у процесі економічного аналізу для вивчення складу, структури та структурних зрушень в якісно однорідних сукупностях, їх розподілу за величиною варіюючої ознаки. Прикладом може бути розподіл працівників комунального підприємства за віком, статтю, національністю, освітою та іншими ознаками; склад міського житлово-комунального господарства за кількістю працюючих, виробництвом продукції (послуг), її собівартістю. Прикладом структурного групування може бути розподіл житлового фонду за рівнем благоустрою, поверховістю будівель, їх зносом та ін.

Структурні групування відрізняються від типологічних лише за метою дослідження, за формою вони повністю збігаються.

Аналітичні групування використовують для вивчення та виявлення взаємозв'язку між ознаками. При вивченні взаємозв'язків розглядають щонайменше дві ознаки: одна з них відображає причину, друга - наслідок. Відповідно до цього розрізняють факторну й результативну ознаки. Аналітичні групування проводяться за факторною ознакою і в кожній групі визначається середня величина результативної ознаки. Якщо між ознаками є зв'язок, то середні групові систематично збільшуються (прямий зв'язок). Наприклад, виділивши окремі групи серед працівників однієї спеціальності за рівнем фаху та підрахувавши для кожної групи середній місячний заробіток або середню продуктивність праці, можна робити деякі висновки щодо наявності зв'язку між цими ознаками (мається на увазі рівень фаху, з однієї сторони, і рівень заробітку, продуктивності праці, з другої).

Групування проводять за атрибутивними (якісними) і кількісними (варіаційними) ознаками. Якщо групування виконують за атрибутивною ознакою, то число груп відповідає числу її різновидів. Так, при аналізі працівників підприємства за рівнем освіти можна виділити наступні групи: з вищою, незакінченою вищою, середньою спеціальною, середньою та неповною середньою освітою. При групуванні за кількісною ознакою необхідно вибрати кількість груп та інтервали групування. Інтервали груп можуть бути рівні й нерівні. Застосування нерівних інтервалів групування пояснюється тим, що для більшості економічних явищ кількісні зміни розміру ознаки мають неоднакове значення для нижчих і вищих груп. У кожному випадку слід брати до уваги те, скільки одиниць аналізованої сукупності потрапляє в кожну групу.