11. Основні напрями розвитку суспільно-політичної думки в Україні у 19 ст.

З кінця XVIII до початку XX ст. Україна перебувала під владою двох імперій: Росії та Австро-Угорщини. Таким чином, українці опинилися в незвичній для них політичній системі. А це, в свою чергу, відбилося на розвитку політичних ідей. Під впливом декабристів, які своїм програмним завданням вважали повалення самодержавства і встановлення конституційного правління, в Києві наприкінці 1845 — початку 1846 р. виникла перша таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство. Ця організація виробила першу політичну програму для українців. Засновниками товариства були професор Київського університету Микола Костомаров, студент Василь Білозерський і чиновник, генерал-губернатор Микола Гулак. Активну участь у діяльності товариства брав Тарас Шевченко. Організація проіснувала недовго. Царський уряд розкрив і розгромив Кирило-Мефодіївське товариство, а Тараса Шевченка за революційну діяльність заарештували й у 1847 р. віддали в солдати. Основні ідеї організації й програмні положення викладені у «Книзі буття українського народу» й «Уставі Слов’янського товариства святих Кирила й Мефодія». Завданням товариства було національне й соціальне звільнення України: ліквідація кріпосництва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті і т. д. До складу слов’янської федерації передбачалося ввійти Україні, Росії, Польщі, Чехії, Сербії, Болгарії. Вища законодавча влада мала належати двопалатному сейму, а виконавча — президентові. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, втілення якого принесло б, насамперед, волю Україні. Політичні погляди представників Кирило-Мефодіївського товариства на державу і право мали велике значення. Рушійною силою історії вони вважали народ, а його інтереси — єдиним критерієм історичної оцінки, що було дуже важливим для усвідомлення необхідності заміни монархії демократією. У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки України видне місце займає творчість Михайла Драгоманова (1841-1895 pp.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї соціальної рівності й справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоврядування, необхідністю політичної боротьби й т. ін. Спираючись на ідеї західного класичного лібералізму, Драгоманов запропонував систему політичного реформування Російської імперії. Ця система, по суті, становила першу програму конституційного характеру, яка базувалась на принципах демократизму, федералізму і народного самоврядування. Драгоманов вважав, що російська імперія лише тоді зможе перейти на шлях демократії, коли російські соціалісти стануть на шлях знищення і розхитування централізму і перебудови Росії на засадах федерації. Причому Драгоманов не тільки проголошував необхідність перетворення державного ладу в Росії, а й показав, як це зробити. З цією метою він уперше в історії Росії створив проект федеративної конституції Російської імперії — «Вільна Спілка» — «Вільний союз». Вчений вважав, що Росія стане на шлях справжньої демократичної перебудови, коли повалить свою централістичну ідеологію, коли надасть усім народам право на самостійне політичне та культурне життя. Щодо форм правління, Драгоманов пропонував парламентську державу з засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні зрушення. Із соціально-політичною проблематикою пов’язувалися погляди на національне питання. Драгоманов поставив національну свободу в безпосередню залежність від політичної свободи і рівня освіченості людей. Одним із представників революційно-демократичного руху аполітичній думці України був І. Франко (1856-1916 рр.). Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв’язання селянського питання, робітнича, національна проблеми. І. Франка був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентував увагу не на класових, а на загальнолюдських цінностях. Соціалізм, на думку І. Франка, має базуватися на широкому самоврядуванні. Мислитель виступав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об’єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, основою яких була б солідарність інтересів.