6. Інші цивільно - правові засоби захисту права власності.

Крім того, в окрему групу цивільно-правових засобів захисту права власності можна виділити ті з них, що не відносяться до речовинно-правових чи зобов'язально-правових і випливають з різних інститутів цивільного права. Такі, наприклад, правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім чи померлим, у випадку його явки, про захист інтересів сторін у випадку визнання угоди недійсною і т.п.

У залежності від характеру порушення інтересів власника державними органами способи захисту можна розділити на дві групи:

1) захист інтересів власника при порушенні їх по законних підставах (наприклад, при реквізиції, вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться приналежне власнику майно й ін.)

2) захист права власності при неправомірному втручанні. Сюди відносяться - відповідальність державних органів за втручання в здійснення власником його правомочий (ст. 56 Закону "Про власність"), відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власників (ст. 57 Закону "Про власність").

Права на чужі речі

Відповідно до традиції, закладеної ще в римському праві (чи навіть раніш у Греції), сервітути підрозділяються на земельні й особисті. Суть розподілу полягає в тому, що при земельних сервітутах право користування чужою річчю встановлюється на користь власника сусідньої ділянки (це як би "відносини між ділянками", оскільки особистість власника ролі не грає), а особисті сервітути встановлюються на користь визначеної особи (і, отже, припиняються його смертю).

Эмфітевзис - це довгострокове, відчужуване, наслідуване право користування чужою землею з метою сільськогосподарського виробництва. Характерною рисою эмфитевзиса є вимога використання чужого майна по цільовому призначенню, що є обов'язком эмфитевта (користувача).

Сутність суперфіція полягає в тому, що власник виділяє земельну ділянку чи її частину в користування суперфіціарію - фізичній чи юридичній особі -для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових і інших будівель, споруд безкоштовно чи за відповідну винагороду. Як і эмфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним, наслідуваним правом, можливість здійснення якого обмежена використанням по цільовому призначенню.

Володіння

Говорячи про володіння, необхідно розрізняти "право володіння", як елемент права власності, і "володіння", як особливе (окреме) речове право.

Володіння як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, сполучене з наміром володіти цими речами для себе.

Контрольні питання:

1. Поняття права власності.

2. Види права власності.

3. Набуття та припинення права власності.

4. Види прав на чужі речі.

5. Засоби захисту права власності.

ТЕМА №10 ЗОБОВ”ЯЗАННЯ ТА ЗОБОВ”ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

План:

1. Зобов’язальне право: загальні положення.

2. Виконання зобов’язань.

3. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

4. Припинення зобов’язань

1. Зобов’язальне право: загальні положення.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання — вид цивільних правовідносин. Як будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання складається з декількох елементів, основними серед яких є суб'єкт, об'єкт і зміст правовідношення.

Суб'єктами зобов'язання завжди є визначені конкретні особи: кредитор і боржник. Юридичним об'єктом зобов'язання є та поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор. Ця поведінка може полягати у здійсненні боржником певних позитивних дій або в утриманні від здійснення певних дій. Зміст зобов'язання утворюють суб'єктивні права і обов'язки його учасників, переважно, майнового характеру.

Як будь-які інші цивільні правовідносини, зобов'язання виникають при настанні певних юридичних фактів. Ці факти, а також певні їх сукупності називають підставами виникнення зобов'язань. Кредитор — це особа, яка управомочена вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій). Боржник -особа, зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від вчинення певної дії (ряду дій).

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

Найпростішою є модель зобов'язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Наприклад, юрист за договором доручення представляє інтереси громадянина у суді. Але досить часто у зобов'язанні на стороні боржника, чи кредитора чи на обох сторонах одночасно приймають участь не одна, а дві чи декілька осіб. Так, наприклад, коли сім'я, що складається з трьох осіб, продає належну ним на праві спільної власності квартиру, то у зобов'язанні, що виникне з такого договору купівлі-продажу на стороні продавців буде три особи. А якщо купляє таку квартиру також не одна особа, а сім'я, то, відповідно, декілька осіб буде і на стороні покупців. В таких випадках кажуть про множинність осіб у зобов'язанні, яка може бути активною, пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій, зобов'язаній чи на обох сторонах одночасно.

У залежності від характеру розподілу прав чи обов'язків між декількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобов'язання часткові, солідарні і субсидіарні.

У часткових зобов'язаннях кожен боржник зобов'язаний виконати зобов'язання у визначеній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання визначеної частини зобов'язання.

У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору в повному обсязі належить право вимоги, а кожний з боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в повному обсязі. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

У субсндіарних зобов'язаннях є основний кредитор чи боржник і додатковий кредитор (боржник).

Види зобов'язань

1) У залежності від підстави виникнення зобов'язання прийнято поділяти на договірні - і недоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на основі угоди його учасників (двох чи багатобічний договір).

Недоговірні зобов'язання виникають у силу інших юридичних фактів (однобічної угоди, заподіяння шкоди, рятування майна й ін.).

2) У залежності від мети (спрямованості) зобов'язання підрозділяються на регулятивні й охоронні.

Регулятивні зобов'язання - це правовідносини, що мають змістом правомірне поводження учасників. Вони можуть регулювати поводження учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин.

Охоронні - виникають унаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення й ін. Їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільного права.

3) По співвідношенню прав і обов'язків зобов'язання підрозділяються на однобічні і взаємні (зустрічні).

В однобічних зобов'язаннях в однієї сторони зобов'язання маються тількі права, в іншої - тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання з заподіяння шкоди).

У взаємних (зустрічних) зобов'язаннях кожний з учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником.

4) У залежності від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'язання воно може бути простим чи складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву й одному обов'язку, то зобов'язання вважається простим.

Якщо прав і обов'язків у сторін зобов'язання кілька, вони є складними.

5) По значимості розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Головні (основні) можуть, існувати самостійно без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж).

Додаткові (акцесорні) зобов'язання виникають тільки при наявності головного (основного) зобов'язання і нерозривно зв'язані з ним (наприклад, поручительство).

6) З погляду визначеності обсягу змісту зобов'язання виділяють зобов'язання з визначеним обсягом вимог і зобов'язання з невизначеним змістом.

У зобов'язаннях з визначеним обсягом вимог точно відомо, виконання яких обов'язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника. Такими є переважна більшість зобов'язань.

У зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних) обсяг прав і обов'язків установлюється тільки в загальному виді. Конкретні суми, послуги й ін. визначаються вже в ході виконання зобов'язання.

Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні

Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання.

Однобічне відмовлення від виконання зобов'язання й однобічна зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Одним з найбільш розповсюджених випадків зміни зобов'язань, передбачених, до того ж, безпосередньо в Цивільному кодексі, є заміна його учасників.

Одним з найбільш частих випадків зміни зобов'язання є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора внаслідок поступки їм права вимоги іншій особі і заміна боржника внаслідок перекладу їм боргу на іншу особу.

Поступка права вимоги кредитором іншій особі (цессія) означає, що з зобов'язання вибуває колишній (первісний) кредитор і його заміняє особа, що вступила в це зобов'язання.

У результаті цессії первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання і замість нього в зобов'язання вступає нова особа - цессіонарій. При цьому міняється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається колишнім.

За загальним правилом, поступка права вимоги - акт добровільний. Однак у деяких випадках вона може мати місце й у примусовому порядку.

Згоди боржника на цессию не потрібно, оскільки діє презумпція, що в будь-якому випадку зобов'язання повинно бути ним виконане. Тому вказівка первісного кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншій особі обов'язково для боржника.

Разом з тим, цедент не тільки вправі вказати боржнику на існування нового кредитора, але і зобов'язаний це зробити.

Іншим випадком заміни осіб у зобов'язанні є переведення боргу (делегація).

На відміну від цессии отут має місце заміна не управомоченной, а зобов'язаної сторони.

Наслідками переведення боргу є:

а) вибуття первісного боржника з зобов'язання (звільнення його від боргу);

б) вступ у зобов'язання нового боржника.

Оскільки платоспроможність боржника, наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення відіграють істотну роль, переведення боргу можливо тільки за згодою кредитора.

З одного боку, це обмежує можливості переведення боргу, але з іншого боку - дозволяє робити заміну боржника навіть у зобов'язаннях, зв'язаних з особистістю їхніх учасників: виражаючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює і перспективи виконання зобов'язання новою особою, фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива й у договорі доручення, художнього замовлення й ін., де особистість виконавця є визначальної.

Поступка вимоги і переведення боргу, засновані на угоді, зробленої в писемові формі, -також повинні бути зроблені в простій письмовій формі.