3. Нематеріальні блага як об’єкт цивільних прав

До нематеріальних благ належать, зокрема, результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення цінності, а також способу відтворення.

Під інформацією мають на увазі сукупність певних відомостей та даних про події та явища, що були або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Цивільно-правовому регулюванню підлягає інформація, яка має реальну чи потенційну комерційну цінність та невідома третім особам. Характерним є те, що для виникнення інформації необхідна певна діяльність людини.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, якщо це не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту.

Особисті нематеріальні блага — це блага, які позбавлені економічного (майнового) змісту, нерозривно пов'язані з суб'єктом права, визнані суспільством і потребують правової охорони. Нематеріальні блага фізичні особи набувають у силу народження, а немайнові права набуваються фізичними та юридичними особами в силу припису закону.

1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію управомоченої особи (право на ім'я);

2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення особистої недоторканності громадян - як фізичної, так і духовної (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, право на захист честі і Достоїнства);

3) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недоторканності особистого життя громадян (право на недоторканність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя і т.п.).

Контрольні питання:

1 Класифікація об'єктів цивільних правовідносин

2 Речі як об'єкти цивільних правовідносин.

3 види нематеріальних благ та прав.

ТЕМА № 6 ПРАВОЧИН ЯК ВАЖЛИВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ.

План:

1.Поняття, ознаки і види правочинів.

2. Умови дійсності правочину. Нікчемні та оспорювані правочини

1. Поняття, ознаки і види правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:

1) правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події, котрі відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права;

2) правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи. Цим вони відрізняються від адміністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади та управління;

3) правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як делікти, котрі порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин;

4) воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків;

5) правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як акти цивільного стану, котрі, по-перше, об'єднують і події, і дії; по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних; по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичних осіб можливості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.

Ст. 203 ЦК розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосторонні правочини).

Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). При цьому слід мати на увазі, що згадана «одна сторона» може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202).

Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Прикладом двостороннього правочину може бути договір купівлі-продажу, оренди, дарування та ін. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договір про спільну діяльність. При цьому на кожній стороні як двостороннього, так і багатостороннього правочину може виступати кілька осіб.

Класифікація правочинів можлива і за іншими критеріями. Зокрема, розрізняють:

1) правочини реальні та консенсуальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З цього моменту правочин вважається укладеним і у його сторін виникають цивільні права і обов'язки. Таким договором є, наприклад, купівля-про-даж. Для реального правочину необхідна і домовленість сторін, і передача речі. Прикладом реальної угоди є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін цього договору не виникають;

2) правочини сплатні та безоплатні.

У безоплатних угодах обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна зі сторін. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій стороні. Сплатні правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквівалента. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість;

3) правочини абстрактні та каузальні. Правочини, де вказано на підставі їхнього

укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина договорів цивільного права. Абстрактними вважаються правочини, в яких не визначено підстав їхнього здійснення. Прикладом абстрактного правочину є видача векселя;

4) правочини строкові та безстрокові.

У безстроковому правочині терміни та строки не застерігаються. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї зі сторін (наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін). Строковим є правочин, у яких визначено момент виникнення у його сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо. Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків пов'язується з настанням події, що має бути в майбутньому і щодо якої невідомо, настане вона чи ні .

Умовні правочини, у яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків погоджується з настанням якоїсь події. Для того щоб угода була визнана умовною, ця подія повинна мати місце в майбутньому і щодо нього повинно бути невідомо наступить вона чи ні.

Умовні угоди відрізняються від термінових угод тим, що термін наступить завжди, а от умова може відбутися, а може і не відбутися.

Умова в правочинах може бути відкладною чи відміняючою.

Якщо настання прав і обов'язків погоджують з настанням якої-небудь події, то умови є відкладними.

Якщо настання події припиняє права й обов'язки, то воно називається відміняючою.