МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.О.Сухомлинського
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ
Кафедра спорту
Аналіз техніки та методика навчання легкоатлетичним вправам
(СПОРТИВНА ХОДЬБА)
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІ курсу
Підготувала:
викладач кафедри спорту
ДЕМИДОВА І.В.
Миколаїв – 2014 р.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОРТИВНОЇ ХОДЬБИ
Ходьба - найпоширеніший природний спосіб пересування людини. Спортивна ходьба є одним з видів легкої атлетики і відрізняється від звичайної ходьби технікою виконання. В даний час змагання по ходьбі включаються в програму всіх найбільших змагань з легкої атлетики, зокрема в програму Чемпіонатів Європи, світу, Олімпійських ігор.
Ходьба - циклічний локомоторний рух. У всіх її видах є одна особливість - наявність постійної опори. Ця особливість і відрізняє ходьбу від бігу, де чергуються опорні і безопорні періоди. Спортивна ходьба має деякі особливості, що дозволяють краще зберігати постійне опорне положення, навіть при великій швидкості пересування. Головна особливість спортивної ходьби, в порівнянні із звичайною, полягає в тому, що ноги, протягом всього опорного періоду, майже не згинаються в колінному суглобі, що при швидкому темпі утрудняє перехід на біг. Особливо важливо, щоб нога була пряма у момент вертикалі. Інші особливості наступні:
а) постановка ноги з п'яти;
б) високий темп (до 200 кроків за хвилину);
в) енергійна робота зігнутих під прямим кутом в ліктьових суглобах рук;
г) робота тазу навколо вертикальної осі.
Всі ці особливості підпорядковані наступним завданням:
а) створити велику швидкість;
б) економно витрачати сили;
в) при високій швидкості зберігати постійну опору, як основну ознаку ходьби.
Необхідність збільшення швидкості ходьби привела до раціоналізації техніки - руху тазу навколо вертикальної осі (повороту тазу вперед-назад). У спортсменів, які застосовують сучасну техніку, довжина кроку збільшилася на 2- 3 см. Це збільшення здається малим, але якщо врахувати, що скороход в ходьбі на 50 км робить більше 48 тис. кроків, то виграш складає декілька хвилин.
Постановка стопи ближче до середньої лінії зменшує бічні коливання ЗЦМТ скорохода. Рухи тазу навколо вісі, що проходить через опорну ногу, сприяють тривалішому відштовхуванню і одночасно збільшують тривалість опорного періоду ноги, що є важливою умовою для збереження головної ознаки спортивної ходьби - відсутності безопорного положення. Скороход повинен, навіть при високій частоті кроків, встигнути поставити махову ногу на ґрунт раніше, ніж опорна нога відірветься від землі. Це досягається тим, що рух тазу по великій амплітуді викликає під час відштовхування додатковий поворот ноги назовні, п'ятою всередину, унаслідок чого збільшуються шлях дії відштовхування і сила поштовху.
Аналіз техніки спортивної ходьби
Спортивна ходьба має багато спільного із звичайною ходьбою, але складніша за координацією й значно ефективніша. Швидкість спортивної ходьби може бути в 2—2,5 рази більшою від швидкості звичайної ходьби, внаслідок більшої частоти та довжини кроків (при звичайній ходьбі довжина кроку 80—90 см, а при спортивній – 105-120 см; частота кроків становить, відповідно, 110-120 кр./хв. та 180-200 кр./хв. і більше).
Аналізувати техніку спортивної ходьби зручніше з одноопорного положення скорохода в момент вертикалі (рис. 11). Опорна нога випрямлена в коліні, махова зігнута (1) і маятникоподібним рухом стегна виноситься вперед і трохи вгору (2). Одночасно з просуванням ЗЦМТ вперед опорна нога, залишаючись випрямленою, переходить з вертикального положення у похиле. В момент, коли стопа, відштовхуючись, ще торкається носком ґрунту, друга нога закінчує випрямлення вперед і становиться п'яткою на ґрунт (3).
Двоопорне положення триває соті долі секунди, потім вага тіла переноситься на ногу, виставлену вперед. Після відштовхування стопою гомілка трохи піднімається вгору-назад (4) під дією інерційно-реактивних сил, що виникають внаслідок переміщення тіла вперед і руху стегна вниз-вперед. Використовуючи цей рух, спортсмен швидко виносить ногу вперед (5). Стопа махової ноги піднімається над ґрунтом невисоко, потім досягає моменту вертикалі, і всі наступні рухи виконуються так само, як і в положеннях 2, 3, 4 і 5.
Положення тулуба при спортивній ходьбі вертикальне, але можливий незначний нахил вперед для полегшення відштовхування.
Ключовим моментом техніки спортивної ходьби є активні рухи таза спортсмена навколо вертикальної вісі тіла, які сприяють збільшенню довжини кроку, збільшенню амплітуди роботи м’язів, кращому їх розслабленню та підвищенню ефективності роботи (рис. 12).
Рухи таза вздовж сагітальної (горизонтальної) вісі тіла мають меншу амплітуду, в момент вертикалі спостерігається «провисання» тазової області відносно кульшового суглобу опорної ноги, що сприяє «згладжуванню» траєкторії руху ЗЦМТ.
Голова і тулуб спортсмена під час спортивної ходьби знаходяться у вертикальному положенні або трохи нахилені вперед; спина пряма, погляд спрямований на 15-20 м перед собою.
Руки, зігнуті в ліктьових суглобах, рухаються енергійно і, в той же час. не напружено; рух кистей спрямований вперед до середньої лінії тіла й назад, дещо в сторони. Плечі не напружені, вільно опущені. Руки допомагають скороходу зберігати рівновагу і служать регулятором частоти (темпу) кроків.
Повороти плечей і таза в протилежні сторони урівноважують рухи ніг і таза, зменшують відхилення ЗЦМТ від прямолінійного просування і сприяють збільшенню м'язових зусиль при відштовхуванні (внаслідок попереднього розтягування м'язів і збільшення амплітуди їх скорочення).
Швидкість ходьби може зменшуватися при бокових відхиленнях ЗЦМТ від прямолінійного руху. Причина відхилень — поперемінне розташування опори збоку відносно середньої лінії пересування. Щоб зменшити відхилення, спортсмени намагаються ставити стопи внутрішнім краєм впритул до прямої лінії.