83. Естетична концепція творчості в працях і. Я. Франко

І.Я.Франко (1856-1916)- видатний український письменник, філософ, громадський діяч. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1880), мав учений ступінь доктора філософії, який отримав у Віденському університеті (1893).

Світогляд І. Франка формувався у складних умовах пореформеної Галичини під вирішальним впливом революційного демократизму Т. Шевченка, російських революційних демократів XIX століття, тісного зв'язку з робітничим і демократичним рухом Західної України. За свою суспільно-політичну діяльність, пропаганду соціалістичних Ідей, заклики до повстання українського народу проти поневолення Франко неодноразово піддавався ув'язненню з боку австрійських властей. Філософські погляди Франка зазнали значного впливу марк­систських ідей. Він був знайомий з «Капіталом» К. Маркса, частину якого переклав на українську мову, твором Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг» тощо. Свої філософські погляди Франко виклав у працях «Мислі о еволюції в історії людськості», «Що таке поступ?», «Про працю», «Катехізис економічного соціалізму», «Кілька слів о тім, як упорядкувати наші людові видавництва», «Найновіші напрямки в народознавстві» та багатьох інших прозових, поетичних та публіцистичних творах.

Естетику І.Франко вважає наукою, об'єктом вивчення якої є саме життя, все те в цьому житті, що викликає благородні почуття. Розробляючи переважно естетику художньої творчості, він передусім виходить з усвідомлення реальної взаємодії між соціальною дійсністю та мистецтвом. З одного боку, суспільна ситуація збуджує уяву митця, виступаючи тим грунтом, на якому здійснюється мистецький розвиток. З іншого боку — мистецький твір має значення остільки, оскільки він стає «сильним фактором в суспільності», який впливає і на «поступ її думок». Обстоюючи принцип реалізму в мистецтві, він вважав, що суть цього методу полягає не в копіюванні дійсності, а в здатності через одиничне, індивідуальне виразити загальне, вселюдське.

Особливо І.Франка привертає дослідження специфіки естетичного освоєння дійсності. Цьому присвячено його трактат «Із секретів поетичної творчості» (1898 — 1899 рр.), в центрі якого — питання про співвідношення підсвідомого та свідомого в поетичній творчості, з'ясування особливостей творчої уяви (фантазії). Спираючись на результати аналізу психології творчості, здобуті в європейській науці в той час завдяки працям Дессуара, Дю Преля, Штейнталя, Фехнера, Вундта, І.Франко досліджує чинники, що сприяють в творчому акті «оживленню», «збудженню» сфер підсвідомого, які в момент натхнення здіймаються з «нижнього» шару свідомості і спричиняють творення художнього образу. Досліджуючи сутність поетичної асоціації ідей, І.Франко розкриває складний механізм, що забезпечує зщеплення ідей і художніх образів, дає змогу поетові викликати в душі читача не лише певні емоційні переживання, а й відповідні думки.

Задача літературної критики полягає в аналізі поетичних творів яким-небудь науковим методом. Політичні, соціальні, релігійні ідеї не належать до літературної критики. На думку Франка, літературна критика має бути естетичною і послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується психологія.

Проводячи паралелі між сонною і поетичною фантазією, Франко приходить до висновку, що здатність до символізування є також одною з головних характерних прикмет поетичної фантазії. Аналізуючи роль відчуттів у поетичній творчості, порівнює силу впливу поетичного слова на відчуття людини з силою впливу музики і малярства. Франко пише, що естетика в широкому значенні цього слова — це наука про чуття, а роль естетики в поезії — це вказування ролі окремих відчуттів і образів, в які ці відчуття втілилися у поезії. В людини є п'ять чуттів: зір, слух, дотик, смак та нюх. Людина отримує інформацію про навколишній світ, використовуючи тільки ці 5 відчуттів. Хоча їх не достатньо, щоб пізнати світ у всіх його вимірах, але людині не доводиться вибирати.

Докладно досліджує роль чуттів у художній діяльності, з’ясовує що таке поетична краса (Франко вважає, що не вона є самометою мистецтва, а чуття естетичної насолоди, яке виникає під час сприйняття витвору мистецтва). Завданням індивідуальної естетики - передусім зрозуміти як мистецтво викликає чуття естетичної насолоди, в чому полягає та насолода, що пробуджує її в нашій душі художній витвір.

Людина має пам'ять, свідомість, фантазію та волю, що уміщаються у збірне поняття «душа», або психіка. 5 відчуттів, безумовно, впливають на психіку людини, але душа людини не зовсім залежна від них. Поезія є продуктом душевних функцій, тому відчуттєвий матеріал є основою поезії.

Праця – єдине, що здатне творити и вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності і правди. На це спроможна лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Головний закон людяності у формулюванні Франка: неробство - зло, праця – добро. Але жити лише дял праці неможливо, бо крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, працю доповнює пісня, як хліб доповнює книжка.       Розглядаючи природу поетичної фантазії, І.Франко за аналогією з даними, одержаними в психології сновидінь і галюцінацій, підкреслює творчий характер фантазії, яка, спираючись на здобутки, нагромаджені у сфері підсвідомого, здатна представити образи, сцени, ситуації, які людина ніколи не переживала в своєму житті.       Зіставляючи поезію з музикою, живописом, І.Франко віддає перевагу художньо-літературній творчості, яка, на відміну від інших видів мистецтва, здатна апелювати до всіх п'яти чуттів людини. Оперуючи словом, поезія викликає в нашій душі враження, що охоплюють увесь спектр людських чуттів. Естетична теорія, як і мистецька спадщина І.Франка, поряд з його науковим, публіцистичним доробком своїм філософським змістом і спрямуванням істотно збагатили історію української духовної культури XIX — початку XX ст.