82. Філсофія та соціально-політичні ідеї в працях м. П. Драгоманова

М. Драгоманов (1841-1895) зробив величезний вклад у розвиток української філософії другої половини XIX – початку XX ст. Визнавав величезну роль філософів в історичному процесі, як результат дії багатьох факторів і різних комбінацій суспільних сил. Філософсько-політологічна концепція Драгоманова полягає в тому, що українська нація повинна розбиватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про поділ народів на державні і недержавні. Державність для української нації не самоціль, а засіб самоутвердження і духовного відродження. Він був прихильником еволюційного, а не революційного шляху побудови України. Заклав підвалини політологічної науки і публіцистики в Україні, вивів українську політичну думку на європейський рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цінності, особливо у питаннях становлення державності.

Був одним із засновників української соціології, людиною, що перша використала поняття «соціологія» в курсі своїх лекцій. Вважав соціологію універсальною, але й точною наукою про суспільство. На думку М. Драгоманова, соціологія - це наука про діяльність людини в суспільстві, тому вона повинна містити такі ж узагальнення, формулювання законів, як і точні науки. Для цього необхідно використовувати соціологічний метод “логічної семантики“, котрий означає класифікацію, типізацію та аналітичне групування суспільних явищ.

Структура суспільства, за М. Драгомановим, має три основні підсистеми: • матеріал, з якого складаються суспільства (індивіди, на­родності); • суспільства (їхні форми: сім’я, клас, державний союз, міждержавний союз); • продукти суспільної діяльності (матеріальні та моральні). Продовженням і розвитком соціологічного методу є порівняльний, або компаративний метод, яким часто користується вчений.

Широко послуговуючись порівняльним методом, М. Драгоманов вивчає: • різні соціальні, етнічні групи, а також їхніх представників у різні історичні періоди; • життя сучасних йому народів, які перебували на примітивній стадії розвитку, що дає можливість перевірити факти стародавньої історії; • певні артефакти минулого, що відобразилися у фольклорі, звичаях, народних традиціях.

Частиною соціологічного методу є принцип історизму у формі системного, конкретно-історичного підходу. Розвиток суспільства пов’язаний із впливом багатьох різноманітних факторів: економічних, політичних, культурних, духовних. Отже, М. Драгоманов реагує на спроби зобразити всю різноманітність суспільних явищ як наслідок дії якого-небудь єдиного фактора – чи то економічного, чи то географічного. Досить активно використовує М. Драгоманов поняття стан, клас, маси, корпорація. Визначаючи класи, він виходив із поділу суспільства на людей “м’язової та розумової праці”. Поділ суспільства на можновладні й бідні класи пояснюється існуванням приватної власності, що є певним історичним явищем, яка виникає на досить високому рівні розвитку суспільства. Як історичне явище приватна власність не вічна та з часом поступиться місцем власності колективу.

Основними чинниками суспільного прогресу М. Драгоманов вважає: економічний прогрес, вільну науку та філософію, а також культуру. Соціальний прогрес, маючи незворотний характер, є закономірним, вільним від випадковостей процесом, який має власну логіку. Суспільно-історичний рух не є прямолінійним і зазнає змін темпу, тимчасових зупинок, відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів.

Говорячи про соціальну еволюцію, М. Драгоманов, поряд із поступовим переходом суспільства на більш високий ступінь, визнавав і революційний шлях. Та перевагу він надає поступовому, невибуховому, стрибкоподібному, прогресивному рухові суспільства, в якому люди мають більші можли­вості для індивідуального та громадського самовираження й розв’язання власних життєвих проблем.

Значне місце у творах М. Драгоманова посідають проблеми політичних відносин. Він вважається фундатором політичного лібералізму в Україні. Відносини між державою та суспільством, міжзагальногромадськими пріоритетами й особистими правами та індивідуальною свободою є предметом дослідження політичної соціології М. Драгоманова.

Коло соціологічних зацікавлень громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М. П. Драгоманова (1841 – 1895 рр.) — соціальні зміни, співвідношення соціології, питання національності, проблеми прогресу. Прихильник теорій О. Конта, Г. Спенсера, П. Ж. Прудона. Соціологію розглядав як науку про суспільство. В поглядах на суспільство дотримувався в цілому еволюційної теорії. Важливу роль у розумінні сутності соціальних змін відіграє природнича наука. У питанні про співвідношення різних боків еволюційного прогресу дотримувався погляду, що такі сфери суспільного життя, як економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а зміни в державній і політичній сферах еволюціонують залежно від двох перших.

Надаючи великого значення соціологічному підходу до історії, Драгоманов підкреслював, що в такому випадку історія буде не описовою наукою, а розкриватиме закони минулої діяльності людей, тобто даватиме точні знання, як і природничі науки.

Розглядаючи нації, Драгоманов приписує кожній ряд певних ознак (мова, будова тіла, одяг, звичаї).

Говорячи про прогрес, розглядає його як якісну характеристику розвитку суспільства; першопричина прогресу — в об’єктивному русі історії, а шляхи прогресу можуть набувати мирних і немирних форм.

Твори Драгоманова: «Чудацькі думки про українську національну справу» (1916 р.), «Що таке українофільство?» (1916 р.).