67. Французьке просвітництво і французький матеріалізм XVIII ст.

«Розумність» світу - головна рушійна сила, основний засіб досягнення рівності, братерства і свободи. В епоху Просвітництва увага філософів повертається від проблем методології та субстанційних основ буття до проблем людського буття, суспільства, історії та перспектив розвитку людства. На цій основі в філософії Просвітництва формуються два напрямки: деїстичний (визнання Бога як творця світу) та матеріалістично-атеїстичний (віра в особливу роль наукових знань). Основоположники французького Просвітництва: Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755) та Вольтер Франсуа Марі Аруе (1694-1779).

Шарль Луї де Монтеск’є – один із перших філософів деїстичного напрямку. У праці «Про дух законів» він намагається пояснити буття людини і суспільства, виходячи з природного буття, відмежовуючись від будь-яких релігійних поглядів. Монтеск’є в дусі деїзму визнає Бога лише «творцем та охоронцем» природи, який створивши світ, більше не втручається в його справи. Людина є частиною природи, тому досягнення щасливого життя, розумного устрою залежить від пізнання природи світу і людини та від просвітницької діяльності. Закони історії тлумачить як втілення розуму, що пізнав закони природи і діє відповідно до них. Стверджував, що природне середовище має великий вплив на розвиток суспільства, перш за все вплив клімату, родючості землі. Тому треба вдосконалювати систему законів, враховуючи ці обставини і узгоджувати юридичні норми із законами природи.

Вольтер Франсуа Марі Аруе – розробляв концепцію атеїстичної філософії. На його думку, християнство заважає будувати щасливе життя, культивує фанатизм та брехню. Схиляється до емпіризму Ф. Бекона, сенсуалізму Д. Локка, фізики Ньютона, в експериментальному природознавстві вбачає єдиний надійний шлях пізнання природи світу і природи людини. Розглядає людську душу як здатність мислити та відчувати в прямій залежності від діяльності органів чуття, нервів, мозку. Стверджує, що суспільні моральні норми,юридично-правові закони, які регулюють відносини між людьми, створюються самим людьми, а не Богом. Був видатним істориком, створив школу просвітницької історіографії. Висунув ідеї дослідження історії людства: 1- в центрі історії має бути життя народів, в не лише правителів; 2- варто досліджувати духовну культуру народів, а не лише релігію; 3-слід створити історію матеріальної культури людства; 4- дослідити всесвітню історію. Вольтер дає філософське осмислення історії людства, відкинувши ідею божественного промислу. Історію творять самі люди, на основі своїх поглядів, на підставі життєвого досвіду. Історія - важливий засіб просвітницької діяльності. Аналізуючи помилки, люди могли б уникнути їх в майбутньому, будуючи життя на принципах розуму.

Ідеї Вольтера та Монтеск’є були надзвичайно популярні у XVIII ст. Проте починаючи із 40-х років їх місце заступають представники революційного крила французького Просвітництва. Видатним представником деїстичного напрямку просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712-1778). Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерівності між людьми та шляхів її подолання. Відстоює тезу про те, що розвиток науки не сприяв удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому. Основою суспільного життя людей вважав матеріальні, «тілесні» потреби людей, а духовні-їхнім наслідком. Вважав що культура та мистецтво належать панівним соціальним верствам і є чужим для більшості людей. Проте хоч наука і мистецтво мало сприяли удосконаленню людського буття, все ж джерело суспільних проблем він вбачав у сфері суспільного розвитку, в соціальній нерівності, яку розумів передусім як нерівність майнову. 1- Майнова нерівність, поділ на бідних і багатих; 2- виникнення держави (створення державної влади); 3- перетворення державної влади на деспотизм. Основну увагу Руссо зосереджує на критиці цивілізації. Природним станом людського життя вважав такий стан, коли людина є самодостатньою, незалежною від інших людей. В цьому стані люди рівні, не знають що таке майно і приватна власність. Новий суспільний лад не може будуватись на насильстві. Людину Руссо розуміє як природну істоту, всі здібності якої обумовлені природою. Перевагу віддає почуттям а не розуму. Велику роль віддавав вихованню.

Матеріалістичний напрямок філософії Просвітництва представлений французьким матеріалізмом XVIIIст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, наголошує на пізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в суспільному житті, прогресу розуму, моральності, свободи і реалізації Царства Розуму та самоутвердження людини.

Одним із визначних представників був Жюль’єн Офре де Ламетрі (1709-1751),який оголосив матеріалізм єдино правильним філософським напрямком. Намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVIIст. Підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується досвідно-експериментальним дослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даних. Вважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду. Створив матеріалістичне вчення про душу людини. Оголосив здатність відчувати одним із атрибутів матерії. Матеріальною основою душі людини вважає мозок.

Дені Дідро (1713-1784). Вважав, що внаслідок безкінечності Всесвіту вичерпне пізнання природи неможливе. Природу як об’єкт пізнання уподібнює неосяжній книзі, в якій вчені послідовно прочитують сторінки, але ніхто ніколи не перегорне останню сторінку. Поєднує емпіризм та раціоналізм. Вважає що адекватно тлумачити природу може лише мислитель, який органічно поєднує «раціональну» філософію, з «експериментальною». Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внутрішню активність матерії. Рух розуміється як активність взагалі. Релігія не веде людину до справжніх істин, лише розум є єдиною дорогою до пошуку істин.

Особливе місце в системі поглядів просвітників-матеріалістів посідає творчість Поля Гольбаха – Пауля Дітріха Тірі (1723-1789). Головна праця Гольбаха «Система природи» була своєрідним колективним кредо французького матеріалізму. Він підходить до осмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості як центральної філософської проблеми Нового часу і виділяє два протилежні напрямки – натуралістичний та спіритуалістичний. Наголошує, що субстанцією може бути лише матерія – вічна, безкінечна. Матерія – це те, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Рух є способом існування матерії. Завдяки єдності матерії і руху Всесвіт постає як неосяжний, безмежний та непреривний ланцюг причин та наслідків. Вважав єдиним шляхом до щастя є пізнання природи та створення законодавства, яке б врахувало б природу людини, її прагнення до самозбереження.

Клод Андріан Гельвецій (1715-1771) намагається застосувати основні матеріалістичні принципи до осмислення проблем людського буття, перебудови суспільного життя на принципах Розуму і Справедливості. Найкращою формою суспільної організації вважав таку, при якій закони мають забезпечити загальне благополуччя і достатню справедливість. Людину розглядає як частину природи. Наголошує на зв’язку розвитку свідомості з трудовою діяльністю. Розум розвивається із чуттєвості (добування їжі, будування житла, винаходити ремесла - без цієї діяльності люди не змогли б вийти із стану дикості і створити цивілізацію). Людській природі характерно «фізична чуттєвість», внаслідок якої людина є чутливою до болю та задоволення, насолоди і відповідно має почуття любові до насолоди та відрази до страждання. Для справедливого суспільства необхідно щоб суспільні інтереси стали для громадян особистим, вищим інтересом і пануючою пристрастю.