9. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні

Основні закони розвитку світу розкривають механізм, причину і направленість змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми називаємо в якістю в філософії. Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше. Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.

Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість.

Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Кількість і якість існують об'єктивно. В предметах і явищах вони перебувають в нерозривній єдності. Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного.

Міра - це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.

Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ.

10. Закон Заперечення заперечення  - відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді.

Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого. "В діалектиці, — писав Енгельс, — заперечувати — не значить просто сказати "ні", або оголосити річ неіснуючою, або "знищити її будь-яким способом". Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність старого з новим. 

Закон З.З - один з основних законів діалектики, що характеризує спрямування процесу розвитку, єдність поступальності і спадкоємності в розвитку, виникнення нового і відносної повторюваності деяких моментів старого. Вперше був сформульований Р. Гегелем. У системі гегелівської діалектики розвиток є виникнення логічного протиріччя і зняття його надалі; у цьому сенсі воно є зародження внутрішнього заперечення попередньої стадії, а потім і заперечення цього заперечення.  

В матеріалістичній діалектиці заперечення запер. розглядається як закон розвитку природи, суспільства і мислення. При цьому, якщо закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку, а закон переходу кількісних змін в якісні — механізм розвитку, то закон Зап.Зап. виражає розвиток в його напрямі, формі і результаті. 

Поняття діалектичного заперечення говорить, що заперечення старого неможливе без народження і дозрівання нового, а отже, і неможливий процес розвитку. Згідно закону, розвиток здійснюється циклами, кожен з яких складається з трьох стадій: вихідний стан об'єкту, його перетворення на свою протилежність, тобто заперечення; перетворення цієї протилежності на свою протилежність.

  Метафізично мислячі філософи розглядають заперечення як відкидання, абсолютне знищення старого (наприклад, концепція Пролеткульта і деяких китайських теоретиків про знищення культури минулого і створення нової, пролетарської культури).

11.Реа́льність (від лат. realis — речовинний, дійсний, від res — річ, предмет) — філософський термін, який означає те, що існує насправді. Поняття реальності вивчається розділом філософії — онтологією. Розрізнення реального і даного спогляданню грало важливу роль вже в античній філософії. За вченням Демокріта, лише в загальній думці існує колір, в думці — солодке, в думці — гірке, насправді ж існують тільки — атоми і порожнеча. Для Платона насправді реальними були тільки ідеї. Серед важливих питань середньовічної філософії виділяється суперечка про реальність універсалій між реалістами та номіналістами. Реалісти відстоювали той погляд, що загальні поняття існують насправді, тобто є реальними. Номіналісти вважали, що загальні поняття існують тільки як назви, імена.

Рене Декарт, проголошуючи принципи універсального сумніву, прийшов до висновку, що єдине, в чому не можна сумніватися — це в існуванні, реальності самого дослідника .

Гегель, розвиваючи свої погляди в дусі Платона й середньовічного реалізму, проголосив, що первинну реальність має абсолютна ідея, яка породжує емпіричну чуттєву реальність.

Об'єктивна реальність - дійсність; взагалі усе те, що є. Довколишній світ, світ сам собою.

Матеріалисти зазвичай представляють об'єктивну реальність як механізм, який працює у відповідності зі своїм пристроєм і який може надавати лише обмежений вплив. Погляд деяких релігій на об'єктивну реальність мало відрізняється від матеріалістичного — вся різниця зводиться до того, що саме цей «механізм» створили Богом (деїзм); ще, Бог іноді втручається у роботу цього «механізму» (теїзм).Агностики вважають , що «об'єктивність», тобто світ сам собою, недоступний розумінню людини.

З погляду сучасної математично-природничої думки «об'єктивність» є принципово непознаною (може, до найменших подробиць), оскільки квантова теорія доводить, що наявність спостерігача змінює бачиме (парадокс спостерігача).

Суб'єктивна реальність – це, те, як нам представлений навколишній світ, через органи почуттів та сприйняття, наше уявлення про світ. В цьому сенсі, в кожної людини складається своє уявлення про світ, реальність. Це іде за рахунок деяких причин, так наприклад чутливість органів люди може бути різною, і світ сліпої людини разюче відрізняється від світу зрячої.

Отже кожна людина живе у своєму світі, створеному з урахуванням його особистого досвіду.