54. Естетичні погляди сократа. (470—399 рр. До н. Е.)

Естетика Сократа, як і його філософія загалом, дійшла до нас у цитуваннях та спогадах його сучасників, зокрема у працях його видатного учня Платона. Сократ (469—399р. До н. е.) розвивав учення в усній формі, творячи його у вигляді запитань і відповідей. Тим самим він започаткував діалектичний метод побудови думки, в тому числі й у галузі естетики. Розробляючи переважно проблеми етики, Сократ упровадив естетичні критерії оцінки людини за об'єктивними її якостями — людськими чеснотами. Чесноти ж визначаються знанням людей про те, що таке доброчесність, а отже, і діють на основі цих знань. Він вважав найголовнішими чеснотами людини поміркованість, хоробрість, справедливість, на знання котрих можуть претендувати лише "гідні люди", поєднуючи в собі добро та красу ("калос агатос"). Отже, моральне осягається естетичним критерієм. У спогадах Ксенофонта про Сократа міститься, зокрема, таке висловлювання філософа: "А ти думаєш... що хороше — одне, а прекрасне — інше. Хіба ти не знаєш, що все стосовно одного і того самого прекрасне і хороше? Так, насамперед про духовні чесноти не можна сказати, що вони стосовно одних предметів — дещо хороше, а стосовно інших — дещо прекрасне; потім, люди називаються і прекрасними, і хорошими в одному і тому ж сенсі стосовно одних і тих самих предметів..." [6, с. 89]. В основу теорії прекрасного Сократ поклав принцип доцільного: прекрасне те, що розумне, має смисл. Цю думку не варто, однак, сприймати вузько-раціоналістично. Сократ акцентує на двох моментах прекрасного. Перший споріднює його з попередньою філософською традицією — це думка про внутрішню доцільність предмета, явища, тобто його життєвості, виразність якої і є об'єктивною підставою краси. Другий момент пов'язаний з розумним осягненням сутності явища, що постає для сприймання як прекрасний. Тобто йдеться про культуру мислення стосовно предмета відповідно до логічних принципів його доцільності.

Сократ уперше вирізняє загальне поняття "прекрасне", що постає як характеристика низки явищ: прекрасна предметність, прекрасна думка, прекрасне людське тіло і под. Він розкриває діалектику об'єктивного та суб'єктивного в понятті "прекрасне": краса може бути фактом свідомості й одночасно фактом матеріального світу. "...Краса у Сократа не просто різниться від прекрасних речей, вона є їх принцип (arche), їх основна думка (hypothesis), їх індуктивно визначений смисл (logos), їх смислова "спільність" (to саtholoy)", — зазначає О. Лосев

Сократ хорошо знал искусство своего времени. В молодости он был скульптором. Как сообщает Ксенофонт, Сократ часто заходил в мастерские художников, скульпторов, ремесленников и вел беседы по разным вопросам искусства. Из разговоров с художником Паррасием, скульптором Клитоном, мастером Пистием и другими видно, что философ превосходно разбирался и в общеэстетических проблемах, и в профессиональных вопросах художественного творчества. 

Важливою складовою естетики Сократа є обґрунтування принципу ідеалізації в мистецтві. У бесідах живописця Паррасія та скульптора Клітона Сократом розкривається поняття узагальнення в художньому образі та віднайдення найсуттєвіших рис зображеного. "Малюючи гарні людські образи, ви берете у різних людей і сполучаєте разом найкрасивіші риси і в такий спосіб досягаєте того, що все тіло здається красивим", — каже Сократ художнику. Особлива ж увага приділена переданню духовних якостей людини у мистецтві: "...Скульптор має виражати у своїх творах стан душі", — зауважує він Клітону.

Естетика Сократа започаткувала естетичні ідеї класичного періоду античної Греції — естетику Платона й Арістотеля.