3.Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.

Основне питання філософії, питання про відношення свідомості до буття, духовного до матеріального взагалі. Те або інше рішення цього питання утворює основу кожного філос. навчання. «Філософи, – писав Ф. Енгельс, – розділилися на два великі табори згідно тому, як відповідали вони на це питання. Ті, які затверджували що дух існував раніше природи..., – склали ідеалістичний табір. Ті ж, які основним початком вважали природу, примкнули до різних шкіл матеріалізму».

Суть основного питання філософії – питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимии, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний. Представники – Маркс, Енгельс

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний.

Об'єктивний ідеалізм - це вчення про первинність якогось позалюдського духовного начала (думка, воля, "світовий розум", "абсолютна ідея"), яке начебто має самобуття, субстанціональність. Суб'єктивний ідеалізм визнає єдино існуючою свідомість суб'єкта, "Я" і заперечує об'єктивне існування матеріального світу.

Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

4.Діалектика і метафізика

Найважливішими у філософії є питання про загальну структуру світу та стан, в якому він перебуває. Це питання знаходить своє вирішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній.

Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов'язано і взаємозумовлено, а з погляду стану – він знаходиться в русі, в розвитку. Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов'язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах – як зменшення і збільшення, як повторення.

Термін Метафізика (в пер.-після фізики)ввів Андронік Родонський (1 ст.до н.е.) для позначення книги Арістотеля «перші роди сущого». Метафізика Арістотеля – одна з перших спроб самовизначення філософії у зіставленні з першими кроками становлення конкретного знання.

Як філософський метод діалектика і метафізика є найдавнішими. Діалектика – це філософський метод за яким Всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежностей, на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів, процесів. Термін "діалектика" в школі Сократа-Платона означав уміння вести бесіду так, щоб розкрити протиріччя в судженнях супротивника і знайти таким шляхом істину. Вже у такому підході містився зародок сучасного розуміння діалектики як вчення, що розглядає матеріальний світ і світ ідей в русі, протиріччях, розвитку.

До діалектики належить об'єктивна і суб'єктивна діалектика. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства, вона висловлює безперервний розвиток і зміну, виникнення і знищення явищ природи і суспільства. Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини, в її свідомості. Іншими словами, об'єктивна діалектика панує в усій природі, а суб'єктивна діалектика, діалектичне мислення є тільки відображенням пануючого в усій природі руху шляхом протилежностей. Це означає,що залежність тут така: діалектика речей визначає діалектику ідей.

Діалектика як вчення про розвиток розглядає три кола проблем: особливості, що відрізняють розвиток від всяких інших типів змін, питання про джерело розвитку і його формах.

Метафи́зика (с греч. «то, что после физики») — раздел философии, занимающийся исследованиями первоначальной природы реальности, мира и бытия как такового. Диале́ктика (с греч.- искусство спорить, вести рассуждение) — метод аргументации в философии. Само слово «диалектика» происходит из древнегреческой философии и стало популярным благодаря «Диалогам» Платона, в которых двое или более участников диалога могли придерживаться различных мнений, но желали найти истину путем обмена своими мнениями. Hачиная с Гегеля, диалектикa противопоставляется метафизике — такому способу мышления, который рассматривает вещи и явления как неизменные и независимые друг от друга. В истории философии выдвигались различные толкования диалектики: учение о вечном становлении и изменчивости бытия (Гераклит); искусство диалога, достижения истины путем противоборства мнений (Сократ); метод расчленения и связывания понятий с целью постижения сверхчувственной (идеальной) сущности вещей (Платон); учение о совпадении (единстве) противоположностей (Николай Кузанский, Джордано Бруно); способ разрушения иллюзий человеческого разума, который, стремясь к цельному и абсолютному знанию, неминуемо запутывается в противоречиях (Кант); всеобщий метод постижения противоречий (внутренних импульсов) развития бытия, духа и истории (Гегель); учение и метод, выдвигаемые в качестве основы познания действительности и ее революционного преобразования (Маркс, Энгельс, Ленин).

5.(1) ПОНЯТТЯ «МАТЕРІЯ» І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЙОГО ОСМИСЛЕННЯ. Початково поняття «матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля). Подібне розуміння було і в стародавньому світі(Індія,Китай). Про це писав і Арістотель у своїй книзі «Метафізика».Представники давньогрецької філософії під матерією розуміли найдрібніші частинки(атоми, молекули). У 17ст. Декарт вважав,що матерія це складова частинка предмету, а саме- тіло разом з формою.Декарт визначив матерію як субстанцію буття, атрибутом якої є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривімірною. Ньютон додає до визначення Декарта, що матерія протяжна, непрониклива,пасивна. Інший підхід у Гольбаха, який вважає,що матерія це те що пізнається чуттєво (відчуття кольору, смаку, звуку). Внесок до поглиблення поняття матерії зробив Гельмгольц, який визначив, що матерія – це все, що існує об’єктивно, без участі свідомості людини.

Матерія як філософська категорія – не закостеніла, незмінна форма або вмістилище усього існуючого в світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість. Системність в організації матерії визначає її рівні – неорганічний, органічний, соціальний.

Загальне визначення матерії – об’єктивно-реальне буття світу в часі, просторі, русі детерміноване і безпосереденьо пізнаване людиною.