
- •Філософія, її предмет, структура і основні функції
- •2.Співвідношення понять «філософія» і «світогляд».
- •3.Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •4.Діалектика і метафізика
- •5. (№2) Поняття «матерія» і концептуальні підходи його осмислення.
- •9. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
- •12. Категорії можливість і дійсність.
- •13. Категорії «причина» і «наслідок»
- •14. Категорії «необхідність» і «випадковість», «необхідність» і «свобода».
- •15. Категорії «зміст» і «форма»
- •16. Категорії «сутність» і «явище»
- •17. Одиничне, особливе, загальне
- •18. Проблема пізнання людиною світу
- •19. Поняття «суб’єкта» та «об’єкта» пізнання
- •20. Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •21. Логіка та інтуїція в процесі пізнання
- •22. Практика як критерій істини
- •23. Форми і методи наукового пізнання
- •24. Наука як феномен культури
- •25. Проблема істини та критеріїв її пізнання
- •26. Філософське вчення про види істини
- •27. Сучасні наукові уявлення про походження і сутність людини
- •28. Біологічне і соціальне в людині.
- •29. Філософські аспекти проблеми свідомості
- •30.Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме.
- •31. Рівні і форми свідомості.
- •32. Поліметодологія в поглядах на основи суспільного розвитку.
- •33. Поняття географічного серидовища
- •34. Матеріальне і духовне виробництво, їх взаємозв'язок
- •36. Поняття «рушійні сили розвитку суспільства».
- •37. Суб’єкти суспільного розвитку
- •38. Поняття «людина», «індивід», «особистість»
- •39. Народонаселення – передумова та суб’єкт історичного розвитку.
- •40. Сім’я та її функції.
- •41. Історичні типи відтворення населення, Закон Мальтуса.
- •42. Сутність, структура та функції політичної системи
- •43. Держава – базовий інститут політичної системи
- •47. Ціннісно-орієнтаційна діяльність людини. Цінності та їх різновиди.
- •49. Екологія та екологічні проблеми в Україні
- •50. Філософські аспекти глобальних проблем сучасності.
- •51. Філософія стародавньої індії та китаю. 1. Філософія Стародавнього Китаю.
- •2. Філософія Стародавньої Індії.
- •52. Натурфілософія мілетської школи (фалес, анаксімен, анаксімандр)
- •53. Етичний антропологізм сократа
- •54. Естетичні погляди сократа. (470—399 рр. До н. Е.)
- •55. Філософські ідеї платона.
- •56. Погляди платона на роль і значення мистецтва в суспільстві
- •57. Філософські ідеї Аристотеля.
- •58. Естетика Арістотеля
- •59. Середньовічна схоластика. Боротьба реалізму та номіналізму.
- •60.Принцип гармонії віри і розуму в філософії фоми аквінського
- •61. Характерні риси світоглядної спрямованності філософії відродження
- •64. Суб’єктивний ідеалізм д.Берклі і скептицизм д. Юма
- •65. Раціоналістична філософія Декарта. (Поняття: дедукція, раціоналізм, дуалізм вчення, субстанція).
- •66. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози. Визначення:пантеїзм(натуралістичний), монізм, субстанція, матеріалізм,атеїзм.
- •67. Французьке просвітництво і французький матеріалізм XVIII ст.
- •68. Філософія Києво-Могилянської академії.
- •69. Філософія серця г. Сковороди (1722-1794)
- •71. Естетична концепція і. Канта (1724-1804)
- •72.Ідеалістична діалектика г. Гегеля (1770-1831)
- •73. Естетика г.Гегеля (1770-1831)
- •74. Антропологізм філософії л. Фейербаха(1804-1872)
- •76. Философия воли а. Шопенгауэра (1788-1860)
- •77. Философия музыки а. Шопенгауэра
- •78. Філософські ідеї ф. Ніцше (1844-1900)
- •79. Погляди членів Кирило-Мефодіївського братства.
- •80. Філософські погляди т. Г. Шевченка.
- •81. Кардіоцентризм філософії п. Юркевича (1827-1874).
- •82. Філсофія та соціально-політичні ідеї в працях м. П. Драгоманова
- •83. Естетична концепція творчості в працях і. Я. Франко
- •84. Заг. Хар. Філософії укр. Діаспори xXст. (Донцов, Липинський, Чижевський)
- •85. Теорія психоаналізу зигмунда фрейда
- •86. Естетична творчість в концепції психоаналізу.
- •87. Філософія екзистенціалізму.
- •88. Філософія неотомізму.
- •89.Філософія постмодернізму.
- •90. Естетика постмодернізму.
28. Біологічне і соціальне в людині.
Чим виправдане виділення для аналізу людини відношення біологічного та соціального? Перш за все тим, що у певному плані біологічне та соціальне постають протилежностями: соціальне обмежує біологічне, вводить його в певне впорядкування, регулювання, регламентацію, при чому все останнє здійснюється з участю свідомості.
Звідси випливають тези, що їх висловлювали вже давньогрецькі софісти, серйозно загострював Ф. Ніцше, по-своєму подавали 3. Фрейд та А. Камю:
1) біологічне і соціальне несумісні, вони перебувають у вічному антагонізмі;
2) соціальне обмежує, навіть - знищує біологічне, проте біологічне своїми безмежністю та спонтанністю постає єдиним та невичерпним джерелом будь-якого змісту та новацій в сфері соціального.
Отже, біологічне - єдиний живий та рухливий корінь сущого, а соціальне накладає на прояви біологічного заборони, обмеження, норми, регламентації. Через це, за З.Фрейдом, психіка людини завжди перебуває в стані внутрішнього розладу.
Співвідношення біологічного і соціального постає внутрішньою проблемою людського способу буття, тобто лише на соціальному рівні життєдіяльності людина стикається із колізією між ними. І лише на соціальному рівні виявляються та розкриваються ті властивості природного, які входять в конфлікт із деякими характеристиками соціального.
Відповідно, можна стверджувати, що протистояння природного та соціального є суто соціальним, а конфлікт між стихійним та регламентованим виявляється як конфлікт між різними складовими процесу соціальної людської життєдіяльності. Для людини не існує просто природного, а існує природне, виявлене через соціальне, так само, як не існує чистого соціального, а існує соціальне на грунті природного.
Тварини, як правило, дуже обмежені в своїх можливостях набувати індивідуальний досвід, але навіть тоді, коли його все ж здобувають, вони неспроможні передавати цей досвід, накопичувати, зберігати, тобто - збагачувати ним усіх інших представників свого роду. Саме ці здатності людина здобуває завдяки соціальному — штучно виробленим засобам діяльності, які матеріально закріплюють та виражають предметний зміст людської життєдіяльності.
В межах соціального проявляються і інші надзвичайно важливі сторони людського єства, зокрема - людська особистість (персональність) та прилучення людини до трансцендентного.
Людська персональність - це індивідуалізована людська цілісність, що проявляє себе через здатність людини бути самодіяльною, продукувати свою життєву активність виключно із свого внутрішнього духовного центру. Біологічно (тобто - матеріально) людина в процесі свого життя не залишається тою ж самою: за даними медицини абсолютна більшість клітин нашого організму через сім років замінюється новими; найбільш стабільними лишаються в нас генетична програма та нервові клітини. Проте від певного моменту внутрішнього прозрівання крізь все життя ми проносимо усвідомлення власної персональної самоідентичності, тобто незмінної ідентичності нашого Я.
Персональність — це наше духовне обличчя.
Питання про те, на чому воно тримається, чому існує ця неперервна внутрішня наша самоідентичність, залишаються дискусійними, проте існує давня традиція пов'язувати персональність людини із її прилученням до трансцендентного, тобто до чогось такого, що перебуває поза межами матеріально-природного. В більшості випадків воно асоціюється із ідеальним, абсолютним, цілісним, собітотожним, сутнісно незмінним, вічним.
Той факт, що ми здатні передавати свої знання та досвід іншим людям, вказує на наш вихід за частковість, одиничність; наша здатність узагальнювати, потенційна можливість пізнавати будь-що, опановувати будь-якими видами діяльності, - все це є свідченнями прилучення до трансцендентного. Ясно, що і персональність, і прилучення до трансцендентного постають перш за все властивостями нашої духовності, нашої свідомості.