26. Філософське вчення про види істини

І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.

У філософії розрізняють наступні види істин:

Абсолютна істина – повністю вичерпує предмет пізнання. Це вічні істини.

Об’єктивна істина – це така істина, зміст якої не залежить від людини і людства (вона є об’єктивною за змістом, але суб’єктивною за формою – як результат діяльності людського мислення). Це істина, що має своїм змістом об’єктивну реальність.

Відносна істина – форма вираження об’єктивної істини, що відображає предмет не повністю, а в обумовлених межах. Межі залежать від рівня розвитку свідомості, обумовленого ступенем розвиненості розуму та інтелекту людини.

Конкретність істини – це така ознака істини, коли істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу,а також тільки у визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо (абстрактної істини не існує). 

Застаріла істина – істина, що вірна протягом якогось періоду часу, достовірність якої зі зміною обставин втрачається.

Протилежним до істини поняттям є хибна думка. Вона є змістом свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається за істинне, і його часом треба спростовувати.^.

27. Сучасні наукові уявлення про походження і сутність людини

Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним.

Сьогодні існує декілька версій щодо походження людини:

1. Інопланетна версія — мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у невизначену далечінь: десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу.

2. Версія дії у Всесвіті антропного принципу. Життя — це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної реальності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, то Всесвіт володіє тими властивостями, якими він володіє. Сутність даного принципу полягає у принциповій відмові визнати людину випадковим явищем загального світового процесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо органічно єдине. Антропний принцип має непогане природничо-наукове підкріплення, проте, результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними. Окрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: чому вона в ньому існує? Який сенс такого існування? Яким може бути в такому разі людське призначення?

3. Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй; погана біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до життєвих дій тривалий час після народження тощо.

Але, насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.); по-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського буття, а не навпаки; по-третє, вони акцентують увагу на тому, чому людина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічого сказати на той рахунок, що саме робить людину людиною.

4. Еволюційна теорія. Наука доводить, що еволюціонували та еволюціонують і рослинний світ, і світ тварин. Яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань. Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та складні види живих істот?

3 позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу. Теорія еволюції, особливо в її' дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), як подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук

5. Концепцію трудового походження людини (підтриманий та розвинений марксизмом). Природний процес підводить людину до такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, аза рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. Проте, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не пояснює необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси).

6. Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.

Концепція креаціонізму в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства, проте вона не мас фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу.