Вплив інших держав на економіку Латинської Америки

Прочитайте уривок з історичного джерела і дайте відповіді на запитання.

В економічній сфері країни Латинської Америки через їхній загалом аграрний розвиток залежали від Великої Британії (протягом ХІХ ст.), а починаючи з повоєнного періоду — від США…

Із 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими були Бразилія, Арґентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чілі. Частка колоніальних володінь, що належали США, Франції, Великій Британії та іншим країнам, була незначною (всього 2,5 % території, до 4,5 % населення). У той період система ринкових відносин майже повністю сформувалася в Арґентині, Уругваї, Чілі, Мексиці, Бразилії, а в Болівії, Параґваї вона лише зароджувалась. У рамках світової господарської системи Латиноамериканський регіон відігравав роль аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничовидобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія — каву, Арґентина — збіжжя і м’ясо, Чілі — мідь і селітру, Болівія — олово, Перу — срібло і бавовну, Венесуела — нафту і залізну руду, Коста-Ріка і Ґватемала — банани.     

Все це створювало виняткову залежність економіки латиноамериканських країн від кон’юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги найжорстокіших економічних струсів щоразу, коли зовнішня ситуація складалася несприятливо для їхнього експорту.

Запитання

1. Від яких держав світу найбільше залежали латиноамериканські країни? Чому, на вашу думку?

2. Чому країни Латинської Америки залежали від кон’юнктури світового ринку?

3. На яких товарах спеціалізувалися латиноамериканські країни?

Поява диктаторських режимів у Латинській Америці мала безліч причин. До таких причин слід віднести:

1) кризу консервативно-олігархічних і реформістських форм правління;

2) нестійкий, монокультурний розвиток економіки;

3) нерозв’язані соціальні проблеми;

4) економічну залежність від США та Європи;

5) вплив офіцерських і католицьких угруповань;

6) традиції каудилізму, намагання політичних діячів використовувати ідеї незалежності у власних цілях та прагнення згуртувати національні сили за допомогою режиму особистої влади.

Робота з таблицею

Політичне становище у країнах Латинської Америки
Країна	Особливості політичної ситуації
Арґентина	До 1916 р. країною управляли консерватори, яких підтримували латифундисти. Період їхнього правління характеризувався бурхливим розвитком економіки, що перетворив Арґентину на одного з найбільших виробників м’яса та зерна у світі; цей час відзначився стрімким зростанням населення країни, розвитком народної освіти та культури. 1912 р. було прийнято закон про загальне виборче право за умов таємного голосування. Цей закон надав змогу партії більшості — радикалам — забезпечити обрання на посаду президента свого лідера І. Іригойєна. Під час свого правління (1916–1922) йому вдалося відстояти нейтралітет Арґентини під час Першої світової війни; приділяв велику увагу питанням соціального забезпечення та освіті. Після 6-річної перерви був знову обраний президентом країни
Чілі	У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий переворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що захопила владу, зібрала навколо себе правителів і прибічників твердої авторитарної влади, реформістів і радикалів. Незважаючи на прийняття прогресивної Конституції 1925 р., передового трудового законодавства, реальна влада у країні дедалі більше зосереджувалася в руках Ібаньєса дель Кампо, який обійняв посаду військового міністра. У 1927 р., ставши президентом країни, він установив режим особистої диктатури (1927–1931 рр.)
Куба	У 1925 р. президентом країни було обрано Херардо Мачадо- і-Моралеса, який установив в країні диктаторський режим, розпочавши жорстокі репресії проти демократичного руху. Мачадо створив урядову федерацію трудящих і наслідував приклад італійського фашизму, називаючи себе «антильським Муссоліні»
Нікараґуа	Установлено диктаторський режим після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто-Сесаром Сандіно. Владу захопив командувач національної гвардії Анастасіо Сомоса. Диктатура клану Сомоси проіснувала в Нікараґуа понад 40 років

Запитання до таблиці

1. В яких країнах Латинської Америки були встановлені диктаторські режими?

2. Чому, на вашу думку, саме в цих країнах диктатура перемогла демократичні принципи та ідеї?

На хвилі загальнореволюційного підйому, що почався в Європі наприкінці війни, трудящим Латинської Америки вдалося досягти важливих соціальних завоювань. Так, у Бразилії в 1919 р. була дозволена діяльність профспілок і прийняті закони про відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробництві, відміну штрафів та поліпшення санітарних умов. 8-годинного робочого дня добилися працівники Коста-Ріки, Арґентини та Куби. У Чілі в 1920–1925 рр. до того ж були запроваджені обов’язкові недільний відпочинок та соціальне страхування. В Арґентині у середині 20-х рр. розгорнулася масова кампанія за націоналізацію родовищ нафти, що й було здійснене у 1929 р.

У Бразилії та Нікараґуа зіткнення прогресивних і реакційних сил у 20-і набуло форми збройної боротьби. У середовищі молодшого офіцерства бразильської армії виник патріотичний та антиолігархічний рух тенентистів (портуґальською tenente — лейтенант).

У липні 1922 р. вони організували повстання у форті Копакабана в Ріо-де-Жанейро, через 2 роки — в Сан-Паулу, яке вони утримували протягом трьох тижнів, а колона повстанців під командуванням капітана-інженера Луїса Карлоса Престеса, застосовуючи тактику маневреної партизанської війни, за 2,5 роки пройшла 25 тис. км з південного сходу на північ 14-ма штатами країни, завдавши півсотні поразок кращим генералам урядової армії. Непереможною, вона в лютому 1927 р. відступила на територію Болівії. У Нікараґуа в травні 1926 р. ліберальна опозиція також піднялася на боротьбу проти реакційного режиму, невдовзі до армії лібералів приєднався повстанський загін під проводом робітника Аугусто Сесара Сандіно, що продовжив бойові дії після того як опозиція через рік склала зброю. Восени 1927 р. за участі добровольців майже з усієї Латинської Америки на півночі країни почала формуватися партизанська армія, яка завдала чимало поразок урядовим військам і підрозділам морської піхоти США. Зрештою, обраний у листопаді 1932 р. президентом Нікарагуа від партії лібералів Сакаса погодився піти на переговори із Сандіно.