Вступ. Економіка охорони навколишнього середовища як наука Рівень життя, виробництва і стан навколишнього середовища

На розв'язання практичних екологічних проблем спрямована діяльність урядів більшості країн світу. У розвинутих країнах гостро стоїть питання про скоро­чення техногенного тиску на навколишнє середовище і умови життя. У країнах з низьким рівнем доходів пере­важне значення мають проблеми виживання, боротьби з голодом, бідністю і хворобами, проте і тут все гостріше постають загальні питання екологізації господарської діяльності.

Природний і створений людством матеріальний світ становлять навколишнє середовище, в якому людина як суспільне явище задовольняє свої потреби і, в свою чергу, суттєво впливає на стан довкілля. Навколишнє середовище завжди було необхідною умовою і складо­вим елементом процесу відтворення матеріальних цін­ностей, в якому воно одночасно виконувало функції природних ресурсів і життєвого простору.

Відтворюючи природні ресурси і навколишнє середо­вище, суспільство водночас відтворює свої продуктивні сили. Деградація довкілля скорочує забезпеченість ви­робництва сировиною, ускладнює технологічні цикли і погіршує загальний стан екологічних систем.

Екологічні фактори неодноразово ставали причиною багатьох кризових ситуацій в історії людства. Екологіч­ні вимоги все частіше відіграють важливу роль у від­носинах між державами, загострюють боротьбу за рин­ки виробництва і постачання продукції, стають бар'є­ром на шляху імпорту в країни екологічно незахищених промислової, сільськогосподарської та іншої про­дукції.

Взаємовідносини суспільства з навколишнім середо­вищем значно загострилися в останні десятиріччя, коли обсяги втручання в природу почали суттєво впливати на екологічну рівновагу.

Зростання чисельності населення, прискорення тем­пів розвитку продуктивних сил, залучення значних обся­гів природних ресурсів у суспільне виробництво акти­візують процес занепаду природи, спричинюють непе­редбачені зміни клімату. Останнім часом природні ка­тастрофи і стихійні лиха мали місце в усіх великих регіонах світу. Під впливом діяльності людини поверхня планети розігрівається (парниковий ефект). Все це значно посилює екологічний ризик.

Взаємозв’язок екології і економіки

Навколишнє природне середовище і соціально-економічні системи невіддільні одне від одного.

По-перше, людське суспільство є носієм взаємообумовлених соціальних і природних цінностей. По-друге, пріоритетним напрямом господарської діяльності є створення таких умов для використання природного капіталу, які б за­безпечували повноцінне існування і розвиток суспіль­ства. Тому охорона навколишнього середовища і ра­ціональне використання природних ресурсів — не кон'­юнктурний фактор і не самоціль, а об'єктивна необхід­ність, що випливає з умов соціально-економічного роз­витку.

Пошук ефективних взаємозв'язків між економікою і навколишнім середовищем, між потребами соціально-економічного розвитку і поліпшенням екологічних умов існування людини має неабияке теоретичне значення.

Розвиток світової економіки і зміни в навколишньо­му середовищі визначаються характером їх взаємодії, при цьому традиційні напрями впливу економічного розвитку на якість життя не завжди збігаються з інте­ресами природо користувачів. За цих умов регулювання відносин між продуктивними силами та існуючими макро- і мікроекосистемами потребує послідовного вдоско­налення за рахунок залучення економічних важелів впливу на стан навколишнього середовища. Тільки за на­явності чіткої уяви щодо еколого-економічного характеру цих відносин і ефективності інвестицій у здійснення захо­дів у галузі комплексного природокористування можливе справді наукове формування якості навколишнього се­редовища.

Завдання економіки природокористування

Економіка охорони навколишнього середови­ща вивчає економічні відносини і закономірності залу­чення природних ресурсів до процесу відтворення мате­ріальних цінностей та еколого-економічність, ефектив­ність цього процесу з метою визначення основних на­прямів розвитку продуктивних сил і забезпечення жит­тєво важливих потреб людини. Завдання економіки охорони на­вколишнього середовища випливають з об'єктивних законів роз- витку суспільства і вирішуються на всіх рівнях управління і регулювання. До них належать:

визначення існуючих взаємозв'язків між потребами соціально- економічного розвитку, станом навколишньо­го середовища і умовами існування людей;

визначення загальних збитків від забруднення на­вколишнього середовища;

розробка перспективних напрямів структурної пере­будови виробництва на базі екологічних пріоритетів;

прогнозування розвитку продуктивних сил відповід­но до можливого стану навколишнього середовища;

економічна оцінка природних ресурсів;

формування єдиної територіально-галузевої системи управління екологічним господарством незалежно від форм власності на природні ресурси і підпорядкування господарських структур;

розробка і вдосконалення основ управління, плану­вання, регулювання й економічного стимулювання при­родокористування та охорони навколишнього середо­вища;

розробка основних положень з планування, обліку і калькулювання екологічних витрат на виробництві;

розробка екологічних вимог до інвестування і ве­дення господарської діяльності;

розробка положень з еколого-економічного експер-тування схем, прогнозів і програм розвитку продуктив­них сил, проектів будівництва (реконструкції) і техніч­ного переозброєння виробництва;

розробка фінансово-кредитних важелів стимулюван­ня природоохоронної діяльності;

розробка еколого-економічних атласів і кадастрів території, створення єдиного кадастру природно-ресурс­ного потенціалу.

Функції економіки природокористування

Сутність економіки охорони навколишнього середовища як однієї з структур суспільних відносин знаходить свій вияв у виробничій, просторовій і еколого-економічній функціях.

Виробнича функція економіки охорони навколишньо­го середовища ґрунтується на діалектичній єдності при­роди і матеріального виробництва. Використовуючи природні ресурси у формі, придатній для їх наступної переробки, суспільство споживає ці ресурси з метою задоволення своїх потреб і відтворення (при нагоді) природного капіталу.

Просторова функція економіки охорони навколиш­нього середовища ґрунтується на територіальному зо­нуванні природно-промислових комплексів і територій відповідно до існуючих об'єктів і тих, що проектуються, і значною мірою залежить від розбіжностей у природ­них умовах виробництва, існуючих можливостях енерго-, паливо- і водопостачання, від перспектив містобу­дування, демографічних і урбанізаційних факторів.

Еколого-економічна функція економіки охорони на­вколишнього середовища відбиває процес екологізації виробничих відносин. Ця функція означає, що подаль­ший розвиток продуктивних сил може відбуватися ли­ше за умов обов'язкового застосування екологічних принципів і методів господарювання.

Розділ 1 Природні фактори в системі товарно-грошових відносин

Тема 1.1. Екологічні проблеми макроекономіки. Концепції економічного розвитку

В основе любого экономического развития лежат три фактора экономического роста: трудовые ресурсы, искусственно созданные средства производства, при­родные ресурсы. В последнее время экологический фактор стал все более лимитировать экономическое развитие.

Современные экологические проблемы в определенной степени порождены отставанием экономической мысли. Ни клас­сики экономической науки А.Смит и Д.Рикардо, ни последую­щие экономические школы и ученые, включая К.Маркса, Д.Кейнса, А.Маршалла, не придавали значения экологическим ограничениям в экономическом развитии. И лишь 70-е годы XX в., резко обострив экологические проблемы, поставили пе­ред экономической наукой задачу осмысления сложившихся тен­денций эколого-экономического развития и разработки прин­ципиально новых концепций развития.

Современный тип эколого-экономического развития эко­номики можно определить как техногенный тип экономического развития. Это природоемкий (природоразрушающий) тип разви­тия, базирующийся на использовании искусственных средств производства, созданных без учета экологических ограничений. Характерными чертами техногенного типа развития являются быстрое и истощающее использование невозобновимых видов природных ресурсов и сверхэксплуатация возобновимых ресурсов со скоростью, превышающей возможности их воспроизводства и восстановления. При этом наносится значительный экономи­ческий ущерб, являющийся стоимостной оценкой деградации природных ресурсов и загрязнения окружающей среды в резуль­тате человеческой деятельности.

Для техногенного типа экономического развития свой­ственны значительные экстерналий, или внешние эффекты. В природопользовании их можно охарактеризовать как негатив­ные эколого-экономические последствия экономической дея­тельности, которые не принимаются во внимание субъектами этой деятельности.

Существуют различные модели техногенного типа разви­тия. В настоящее время в этой области имеется значительное число концепций и теорий. С позиций эколого-экономической политики можно выделить две такие обобщенные модели: фрон­тальной экономики и концепцию охраны окружающей среды.

До 70-80-х годов основное внимание в экономической те­ории и на практике уделялось двум факторам экономического роста — труду и капиталу. Природные ресурсы предполагались неистощимыми, и уровень их потребления по отношению к воз­можностям их восстановления и запасам не рассматривался в числе определяющих параметров.

Вне рассмотрения оставались и последствия экономичес­кого развития в виде различного рода загрязнений, деградации окружающей среды и ресурсов. Не изучалось и обратное влия­ние, обратные связи между экологической деградацией и эконо­мическим развитием, состоянием трудовых ресурсов, качеством жизни населения. Такую экономическую систему, в которой имеются неограниченные территории, ресурсы и т.д., называют фронтальной экономикой или, по известному определению аме­риканского экономиста К.Боулдинга, "ковбойской экономикой". Целевую функцию такой экономики можно определить словами И.Мичурина:"Нельзя ждать милостей от природы, взять их у нее — наша задача".

Только в последнее время пришло осознание необходимости коренного изменения экономических воззрений в направлении учета экологического фактора. Такое осознание во многом обусловлено глубокой дестабилизацией состояния окружающей среды в результате гигантского разви­тия производительных сил.

Нарастание экологической напряженности, осознание опасности дальнейшего развития фронтальной экономики вы­нудило многие страны попытаться учесть экологические фак­торы. В связи с этим появилась концепция, которую можно довольно приближенно определить как концепцию охраны окружающей среды. Видимой реакцией на рост экологи­ческой угрозы стало создание более чем в ста странах государ­ственных структур, связанных с охраной природы. В нашей стра­не в 1988 г. был создан Комитет по охране окружающей среды, преобразованный далее в Министерство охраны окружающей среды и природных ресурсов. В мире быстрое развитие получи­ла законодательная деятельность, связанная с принятием зако­нов и актов, регламентирующих нормы, процедуры природо­пользования, дающих методические рекомендации, декларирующих природоохранные принципы.

В рамках концепции охраны окружающей среды некото­рым странам удалось добиться определенной экологической ста­билизации, однако качественного улучшения не произошло. Это во многом объясняется тем, что общая идеология данной кон­цепции эколого-экономического развития не изменилась по сравнению с концепцией фронтальной экономики. Во главу угла все также ставятся интересы экономики, максимальное нара­щивание производства, широкое использование достижений научно-технического прогресса с целью более полного удов­летворения потребностей людей.

В экономическом развитии необходимо принимать во вни­мание по крайней мере два все более явных ограничения:

• ограниченные возможности окружающей среды прини­мать и поглощать, ассимилировать различного рода от­ходы и загрязнения, производимые экономическими си­стемами;

• конечный характер невозобновимых природных ресурсов.

Осознание катастрофичности сложившегося типа эконо­мического развития, конечности природных ресурсов и взаимо­зависимости всех эколого- экономических процессов на нашей небольшой планете явилось важнейшей причиной начала разра­ботки концепций мирового развития.

Большое значение для экологизации мирового сознания сыграли доклады Римского клуба.

Важным выводом докладов Римского клуба явилось по­ложение о необходимости замедления роста и стабилизации численности населения планеты. Несмотря на упреки в неомаль­тузианстве, данный вывод отражает современные эколого-экономические реалии: при современном уровне технологического развития, ограниченности запасов природных ресурсов Земля не в состоянии прокормить и обеспечить нормальные потребно­сти быстро растущего населения.

В последние годы появились и так называемые экстреми­стские эколого-экономические концепции. Неспособность до­биться радикального изменения в отношениях между экономи­кой и окружающей средой привела к появлению концепций экотопии. Это в чистом виде теория всяческого ограничения экономичес­кого развития, это даже не нулевой рост Д.Медоуза, а скорее минусовый рост. Основные направления этой концепции: воз­врат к природе, биологическое и культурное разнообразие, про­стые технологии, отказ от научно-технического прогресса, кото­рый только разрушают окружающую среду, и т.д. В различных видах экотопии много внимания уделяется нравственному со­вершенствованию, социальным, религиозным и духовным ас­пектам совершенствования человека. Эти концепции лежат в основе программ партий "зеленых" во многих странах. В целом изменение приоритетов экономического развития на основе кон­цепции экотопии представляется малореальным. При современ­ном уровне технологий такой тип развития может привести к свертыванию промышленности, ориентации на натуральное сель­ское хозяйство, что несомненно скажется на понижении жиз­ненных стандартов общества. С точки зрения типов экономи­ческого развития экотопии во многом связаны с концепцией сильной устойчивости.