4. Період розрішення хвороби або одужання

У подальшому можливі періоди регресії захворювання (зворотного роз­витку) і видужання (наприклад при пневмоніях, плевритах, нефритах) або ремісії захворювання.

За характером перебігу хвороба може бути:

• гострою,

• підгострою

• хроніч­ною

• рецидивуючою (такою, що повертається).

Перебіг хронічної хвороби характеризується періодами:

• ремісія - покращення стану пацієнта, зникнення або зменшення проявів хвороби на деякий час

• рецидив - повна поява ознак хвороби після більш або менш тривалого періоду їх відсутності

• ускладнення – поява нового патологічного процесу, як наслідок основного

Кожне захворювання проявляється певними ознаками, їх називають симптомами. Наприклад, кашель є симптомом запалення бронхів - брон­хіту, а біль за грудниною - симптомом ішемічної хвороби серця.

Сукупність симптомів називають синдромом. Наприклад, синдром Моргань-Адамса-Стокса - це сукупність таких симптомів, як запаморо­чення, втрата свідомості, мимовільне сечо- та каловипускання. Він розви­вається при повній передсердно-шлуночковій блокаді та різкому зменшенні частоти серцевих скорочень. Синдром Вольфа-Паркінсона-Байта ха­рактеризується такими ЕКГ-симптомами, як укорочення інтервалу PQ, дельта-хвиля на висхідному коліні комплексу (QRS, деформація останньо­го. Такий симптомокомплекс (синдром) виникає у хворих з додатковими провідними шляхами. Клінічно він проявляється нападами атріовентрикулярної реципрокної тахікардії - АВРТ.

На підставі симптомів та синдромів формується висновок про хворобу - діагноз.

Він може бути:

- попереднім

- клінічним

- заключним (перед випи­суванням з лікарні).

Попередній діагноз ставиться на підставі суб'єктивного та об'єктивного обстеження хворого. З попереднім діагнозом хворого направляють до лікарні, де з урахуванням результатів лабораторно-інструментального дослідження (додаткових методів) ставиться клінічний діагноз, проводиться диференці­альна діагностика і призначається патогенетично обґрунтоване лікування.

Диференціальна діагностика передбачає порівняння симптомів і синдромів, що є у хворого. Звичайно для диференціальної діагностики виносяться два-три (рідше чотири-п'ять) захворювань з подібною симптоматикою. При цьо­му спочатку фіксують подібні симптоми, а потім такі, які їх розмежовують. Зваживши всі "за" і "проти", врахувавши попередній діагноз і результати лабораторно-інструментального дослідження хворого, установлюють заключ­ний клінічний діагноз.

Після встановлення клінічного діагнозу хворому призначають лікуван­ня (сигаtіо). Воно завжди комплексне. Лікування може бути амбулатор­ним, стаціонарним у лікарнях, клініках, центрах, стаціонарним удома, денним стаціонарним у поліклініці, сільській амбулаторії, санаторно-курортним тощо.

Будь-який вид лікування передбачає певний режим - суворий ліжко­вий, ліжковий, палатний. Лікування може проводитися в щадному, щад­но-тренувальному чи тренувальному режимах.

Призначаючи ліжковий режим, лікар і фельдшер повинні уточнити, що саме потрібно хворому - абсолютний спокій і постійний догляд чи відносний спокій, коли хворому дозволено вставати для приймання їжі, іти в туалет тощо. У відділенні, де лікують хворих, повинен панувати охоронний режим, принципи якого будуються на ідеї нервізму, сформульо­ваної І.П. Павловим. Усі у відділенні повинні дотримуватися тиші, уника­ти конфліктів, процедури мають виконуватись у спокійній, діловій обста­новці, у визначений правилами внутрішнього розпорядку час.

Наступним компонентом лікування є раціональне харчування. За ним закріпився термін "дієтотерапія". За М. І. Певзнером, розрізняють 15 дієтич­них столів, наваж-ливіші з них: № 1а, 16, їв, які застосовують для ліку­вання хворих на виразкову хворобу; № 5 - при захворюваннях печінки; № 5п - при захворюваннях підшлункової залози; № 7 - при хворобах нирок; № 9 - при цукровому діабеті.

Основним у терапії внутрішніх захворювань є медикаментозне лікуван­ня, яке передбачає введення ліків різними шляхами - внутрішньо, підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, крізь пряму кишку тощо.

Фармакологічні препарати можна вводити також з використанням фізич­них факторів (електрофорез, фонофорез, внутрішньоорганний електрофорез).

Важливим лікувальним фактором є лікувальна фізкультура. Усі методи лікування повинні супроводитися добре налагодженим доглядом за хворими.

При виписуванні хворого з лікарні вказують основне захворювання, його ускладнення та супутнє захворювання. Якщо настала смерть, вказу­ють безпосередню причину летального кінця.

Для успішного лікування необхідно добре вникнути в патогенез захво­рювання кожного конкретного хворого. За висловом лікаря М.Я. Мудрова, лікувати треба хворого, а не хворобу.

Уявлення про прогноз хвороби. При виписуванні зі стаціонару кожно­му пацієнтові лікар формулює прогноз перебігу його захворювання (спри­ятливий, несприятливий), прогноз щодо праці, а також прогнози щодо відновлення функції та життя .

Для успішного лікування захворювання необхідна точна діагностика

Діагностика – вчення про методи обстеження пацієнта з метою розпізнавання захворювання.

Уявлення про профілактику.

Профілактика - це комплекс рекомендацій, спрямованих на сприятливий перебіг захворювання — видужання або досягнення стійкої ремісії. Він складається з медикаментозних засобів, дієтичних порад, ре­комендацій щодо куріння, вживання алкоголю, способу життя тощо. Це - вторинна профілактика, тобто запобігання рецидивам та повторному зах­ворюванню. Первинна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювання на етапі перед хвороби, тобто тоді, коли є ще лише фактори ризику захворювання.

Загальні висновки лекції:

Під терапією (синонімом цього поняття вважається внутрішні хвороби) розуміють групу захворювань, для яких характерні дві ознаки: локалізація ураження і метод лікування.

Головними завданнями терапії, є розпізна­вання хвороби та її лікування.