"Зимовий похід" армії урн

Восени 1919 р. Директорія перейшла до партизанських форм боротьби.

Взимку 1919/1920 р.р. її 5-тисячна армія здійснила похід денікінськими, а з поверненням більшовиків - радянськими тилами.

Так званий "зимовий похід" армії УНР стимулював український рух, забезпечив безперервність національної революції.

Армію утримувало населення, сприймаючи її як свою армію, як захисника своїх інтересів.

Намагаючись врятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав:

• спільну боротьбу проти більшовиків;

• відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;

• як своєрідну компенсацію за це, С.Петлюра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед населення Західної України.

Війна, що розпочалася, йшла з перемінним успіхом:

• успішний наступ польсько-українських військ (6 травня 1920 р. взяли Київ);

• контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави, в липні 1920 р. в Сх.Галичині був утворений Тимчасовий радянський уряд на чолі з В.Затонським);

• відступ радянської армії із Галичини.

Росія і Польща були не готові до затяжної війни і в жовтні 1920 р. уклали перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР! Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв з частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:

• Польща визнала існування самостійної Радянської України;

• до Польщі відійшли Сх.Галичина, Зах.Волинь, Зах.Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословачини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим, який керувався вказівками із Москви.

Білогвардійська армія Врангеля (150 тис.), яка утримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Впродовж червня-листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши в Криму радянську владу.

З'ясуємо основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 р.р.

1. Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни - політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України.

2. Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

3. Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги:

• в Наддніпрянській Україні - радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти;

• в Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.