1

Причини поразки Директорії

. Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків політики. Між двома її лідерами не було згоди: В.Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С.Петлюра - на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В.Винниченко, В.Чеховський, М.Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші, на чолі з С.Петлюрою - до союзу з Антантою.

2. Непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії:

• видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв'язували земельні питання, здійснювалися каральні акції;

• обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права;

• ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т.д.

Директорія втрачала підтримку українського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.

3. Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918 р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої Росії").

4. Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С.Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махно, "зелених", Григор'єва.

Отже, 2 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Ще під час наступу на Київ, у січні 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави - Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х.Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії - політику "воєнного комунізму":

• диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади – ревкомів і комбідів;

• націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

• сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

• державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

• загальна трудова повинність;

• карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше);

• запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

• "червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона Армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і, як Ви побачите далі, - остаточно.

1919 рік був надзвийчайно важким для України. Шість різних армій діяли на її території: українська, радянська, білогвардійська, армія Антанти, польська, анархістська (повстанська). Україна була розділена численними фронтами. За рік Київ п'ять разів переходив із рук в руки. Як пише О.Субтельний, "у новітній історії Європи жодна країна не пережила такої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади, який у цей час зазнала Україна".

Виконайте вправу № 19