1) Психічний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні — системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу.

Психічні стани є основними класами психічних явищ, які вивчає наука психологія. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а, повторюючись часто, набираючи стійкість, можуть включитися до структури особистості в якості її специфічної властивості. Оскільки в кожному психічному стані присутні психологічні, фізіологічні та поведінкові компоненти, то в описах природи станів можна зустріти поняття різних наук (загальної психології, фізіології, медицини, психології праці і т. д.), що створює додаткові труднощі для дослідників, що займаються даною проблемою. На сьогодні немає єдиного погляду на проблему станів, оскільки стани особистості можна розглядати в двох аспектах. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, обумовленими її відносинами, поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в навколишньому середовищі.

Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:

стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;

стани вольові - рішучість, розгубленість та ін.;

стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.

Психічні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлюють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний стан - наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан утоми, розгубленості).

Складність розрізнення типів психічних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій континуум виявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядають як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі.

Зв´язок емоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв´язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичній атмосфері й виражається специфічними переживаннями - хвилювання, побоювання, порушення спокою тощо.

Класифікація психічних станів. Психічні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.

Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) - стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні й негативні.

За тривалістю стани бувають тривалими й короткими. Туга молодих солдатів (матросів) за своєю батьківщиною може охоплювати період до декількох тижнів, поки вони не звикнуть до нових умов, не «вростуть» у колектив. Стан чекання якої-небудь значущої події в деяких людей виникає за кілька місяців до неї.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш-менш усвідомленими й неусвідомленими.

В широкому спектрі емоцій і почуттів студента особливе значення для ефективності його діяльності має почуття відповідальності за свою успішність, почуття нового та ін. В діяльності студента не виключений і емоційний стрес - напруга в складних ситуаціях. Він викликається оціночною ситуацією (екзамен), незвичайними умовами, підвищенням відповідальності, великими розумовими і вольовими навантаженнями, необхідністю подолати втому, напруження сил.

Наприклад, вивчення емоційних станів, пов'язаних з екзаменом, показує, що вони різнобічні і динамічні. В період підготовки до відповіді яскравих емоційних реакцій, як правило не буває, домінує інтелектуальна напруга, за виключенням зміни кольору лиця, деякої тривоги. В основному після екзаменів активність спадає, хоча емоційна напруга залишається високою.

2) Типово позитивнимистанами повсякденному житті є радість, щастя, любов і багатоінші стани, що мають яскраву позитивне забарвлення. Вони характеризуютьсяпосмішкою на обличчі, задоволенням від спілкування з іншими людьми, відчуттям прийняттяоточуючими, упевненістю в собі і спокоєм, відчуттям здатностівпоратися з життєвими проблемами. Аргайл і ін виділили 3 групи факторівпозитивних емоційних станів, такі як повнота переживань і їхглибина; успіх; почуття прихильності до людей. Повнота переживань має багатоспільного з "піковими переживаннями" або "моментами найбільшповного відчуття щастя і самореалізації "(Маслоу). Це станхарактеризується як повна залученість, заглибленість в яку-небудьдіяльність - трудову або досуговую. Джерелом цієї залученості єрівновагу між складністю діяльності і вміннями людини. Якщо проблема,яку належить вирішити, занадто складна, з'являється почуття занепокоєння, якщозанадто проста, то почуття нудьги.

Позитивно забарвленеемоційний стан впливає на протікання практично всіх психічнихпроцесів і поводження людини. Так, якщо в момент заучування випробуваніперебували в стані задоволення, радості, то частка подальшоговідтворення завчених слів становила 78%, якщо ж у станіпригніченості, депресії, то тільки 34%. Відомо, що успіх у вирішенніінтелектуального тесту позитивно впливає на успішність вирішення наступнихзавдань, неуспіх - негативно. Стимулювання позитивних емоцій призводить дооригінальним і різноманітним словесним асоціаціям, сприяє творчійвіддачі і сприятливо впливає на вирішення завдань. Багато експерименти показали,що щасливі люди виявляють більшу готовність прийти на допомогу іншим. Так,в одному з експериментів 47% випробовуваних, позитивно забарвлені, емоційністану яких були викликані спогадами про щасливі епізодах їх життя, зготовністю погодилися здати свою кров, в той час як в контрольній групіна це погодилися лише 17%. Багато досліджень свідчать про те, щолюди, що знаходяться в хорошому настрої, схильні більш позитивнооцінювати своє оточення (Аргайл).

Радість - одна зосновних позитивних емоцій людини, внутрішнє відчуття задоволення,задоволення і щастя. Є позитивною внутрішньою мотивацією людини.Радість вважається протилежної суму, печалі. Радість може відділятися відзадоволення і задоволення і навіть протиставлятися їм. Радість, як більшВ«ВисокеВ» почуття, у протиставленні В«душаВ» - В«тілоВ» пов'язується з душею, азадоволення, як всього лише В«відчуття, реакціяВ» - з тілом.

Щастя - психологічнестан, при якому людина відчуває задоволеність власним буттям,внутрішня гармонія. Розділяються: епізодична задоволеність з нагодиконкретних подій життя та інтегральна характеристика того, наскількизадоволення даної актуалізованої потреби не суперечить можливостізадовольнити інші потреби.

Кохання - почуття,властиве людині, глибока, самовіддана прихильність до іншоголюдині або об'єкта.

Здатність до любові увищих тварин може виявлятися у формі прихильності, складнихвзаємин соціального типу всередині групи, але повною мірою вона спірна іпоки не підтверджена.

Любов - одна зфундаментальних і загальних тем у світовій культурі та мистецтві. Міркування про любові її аналіз як явища сягають найдавнішим філософським системам ілітературним пам'яткам, відомим людині.

Любов розглядаєтьсятакож як філософська категорія, у вигляді суб'єктного відношення, інтимноговиборчого почуття, спрямованого на предмет любові.

3) Психічні стани людини змінюються у зв'язку з впливом на організм кліматичних умов під час виконання різних завдань, а також специфічних особливостей діяльності (хитання корабля, вплив висотного польоту, тривала нерухомість та однобічна фізична напруженість, надлишок чи нестача інформації, обмежений простір і сенсорний голод, обмеженість соціальних контактів тощо).

Непідготованість людини до дій в умовах водної стихії, наприклад, викликала іноді в моряків під час виконання завдань із забезпечення живучості корабля у морі - у морському десанті, у танкістів - при підводному водінні танків, у мотострільців - під час форсування водних перешкод, спричинює водобоязнь - специфічну форму страху, що сковує психічну й рухову активність людини.

Тривала нерухомість і статична фізична напруженість зумовлюють стан апатії, підвищену стомлюваність, знижують психічну активність.

Успішному розв'язанню професійних завдань сприяють певні психічні стани людини. Найважливішим з них є стан постійної готовності, стан готовності до розв'язання конкретних завдань. Цей стан сприяє негайній перебудові всієї психіки людини і швидкому її включенню у розв'язання завдань без витрати енергії на подолання внутрішнього опору й напруження.

Рівні психологічної готовності різні: від ділового, бойового настрою до ситуаційної готовності (тимчасового психічного стану, котрий виявляється лише в цій ситуації і стосовно конкретного виду діяльності) до постійної внутрішньої готовності (стійкого особистісного стану, що виявляється у будь-який час, у будь-яких умовах).

Зазначені ПСИХІЧНІ СТАНИ формуються внаслідок:

• попередньої психологічної підготовки;

• безпосередньої морально-психічної і психологічної підготовки до виконання майбутнього завдання, у процесі якої активізуються виховані мотиви поведінки й необхідні в цих умовах психічні стани, переборюються негативні ситуативні мотиви й психічні стани. Безпосередня психологічна підготовка посідає важливе місце в загальній підготовці людини до розв'язання професійних завдань.

Підтримка позитивних психічних станів пов'язана з подоланням низки негативних психічних станів людини на різних етапах її діяльності.

Існує певна закономірність у динаміці психічних станів людей. Відомо, що навіть найбільш підготовлена особистість (яка володіє потрібними знаннями, досвідом, навичками, якостями, моральними мотивами тощо) може бути готова чи не готова до конкретних дій або дій в екстремальних ситуаціях.

За динамікою психічних станів людини можна виокремити три Істотні періоди:

• підготовка до розв'язання завдань;

• процес розв'язання завдання;

• завершення розв'язання завдань.

Напередодні змагання (або бою), виконання відповідального службового завдання людина може переживати стан тривожного очікування. У цьому стані відбувається завчасне налаштування людини на майбутні умови. Чекання може бути різним за психічним змістом. Воно виявляється у вигляді піднесення, ентузіазму, апатії, передстартової "лихоманки", непевності, страху за своє життя, тривоги за результат бою й за особисту долю. Стан особистості в момент тривожного чекання характеризується підвищеною напруженістю (стресом).

Головними джерелами І причинами напруженості є:

• небезпека, яка створює загрозу життю;

• відповідальність за розв'язання завдання;

• стислість і невизначеність інформації, що надходить;

• дефіцит часу на прийняття рішень і дій;

• надмірна емоційна збудливість, вразливість і низька емоційна стійкість окремих людей;

• невідповідність рівня розвитку професійних якостей вимогам, які висунуто до цієї діяльності;

• психічна непідготовленість до виконання конкретного завдання людини;

• непевність у надійності товаришів;

• соціальна ізоляція (дії у відриві від колективу, перебування в Ізольованих місцях) тощо.

Це може призвести до виникнення стану фрустрації, ригідності, страху тощо. А цей стан включає в себе апатію, безнадійність, нав'язливість думок про неминучу невдачу, каліцтво, поранення, загибель тощо. Головними ознаками стану фрустрації є: нестриманість в оцінці причин невдалого виконання завдань, відповідний ступінь агресивності, відсутність інтересу до всього навколишнього, роздратованість, песимістичні погляди на дійсність, думки про приреченість і неминучість загибелі тощо. Причому роздратованість, наприклад, виявляється у ставленні до самого себе, до свого безсилля, безпорадності в ситуації, яка склалася, невпевненості в собі й у навколишніх.

Види і форми напруженості різні. Існує напруженість, яка тонізує діяльність людини, загострює його сприйняття, мобілізує мислення, підвищує активність.

Запобігання й подолання надмірної напруженості (гіперстресу) досягають через ознайомлення людини з особливостями виконання майбутнього завдання і з можливими труднощами, цілеспрямованою виховною роботою. Доцільно проводити заходи щодо "пожвавлення" досвіду емоційно-вольової поведінки, накопиченого в минулому, а також відпрацьовуванням до автоматизму основних компонентів майбутньої діяльності, відволікання думки від негативних роздумів тощо.

Перехід від підготовчого етапу до виконання нового завдання пов'язаний з подоланням у людини стану ригідності, у якому виявляється інертність психіки особистості, котра виникає в результаті стереотипності його поведінки, тяжіння до заучених операцій, форм і способів дій. Отож, ригідність виявляється в порушенні перебігу психічних процесів, у виникненні труднощів у адекватній оцінці ситуації або завдання й порядку його виконання.

Головною умовою подолання ригідності в людини є тренування їх у складних умовах, які мають змінюватися. Однак при цьому варто враховувати, що такі тренування, здійснювані без поступового ускладнення, можуть дати не лише позитивний, а й негативний ефект.

4) Психопатичні психічні стани– це група стійких вроджених або набутих характерологічних розладів при загальному збереженні інтелекту, міжособистісних стосунків, що приводять до порушень, і адаптації в оточенні.

Психопатії відрізняються від інших захворювань, у тому числі і від психічних. Психопатії тісно інтегровані з особливостями особистості, її установками, тоді як хвороби, включаючі і психічні, є чимось чужим для особистості хворого. Динаміка психопатії має інші особливості в порівнянні з динамікою хвороб. При психопатії відсутні ремісії. У лікуванні психопатії провідне значення належить корекції особистості і перебудові відношення особистості до себе і оточуючих. Оцінка поширеності психопатій представляє складність. Хворі психопатією потрапляють під спостереження лікарів при декомпенсації їх станів або у випадках порушення суспільних законів.

Ознаки психопатичних психічних станів

Психопатичні особливості проявляються в дитинстві або юності і без значних змін зберігаються протягом усього життя. Вони охоплюють всю особу, визначають її структуру і, звичайно, перешкоджають повноцінному пристосуванню особи до навколишнього середовища, ускладнюють її адаптацію.

Психопат бачить біля себе не людей, а тільки об'єкти для досягнення своєї мети. Вважають себе носіями абсолютної істини і контролерами. Спокійно можуть спостерігати будь-які сцени жорстокості. Психопат грає на публіку, всі емоції при цьому несправжні, а удавані.

Динаміка психопатій

Психопатичні особистості дуже чутливі до різних зовнішніх дій і біологічних змін, що відбуваються протягом життя. Ці чинники змінюють клінічну картину психопатії, викликаючи загострення психопатичних проявів, тимчасові або тривалі реакції і розвитку. Такі тимчасові зрушення в стані психопатичних особистостей позначаються як динаміка психопатій.

Чітка грань між психопатією і варіантами "нормальних" характерів відсутня. Віднесення психопатії до психічних захворювань умовне, оскільки, на відміну від хвороб, що мають закономірний розвиток (виникнення, течія, результат), психопатії стабільні, властиві людині протягом всього життя (хоча ступінь вираженості патологічних рис вдачі може коливатися) і зазвичай не супроводжуються симптомами різких порушень психічної діяльності (марення, галюцинації і ін.).

Причинами психопатій є спадкові чинники, внутрішньоутробні пошкодження плоду, родові травми, інфекції та інтоксикації в дитинстві, неправильне виховання, негативні соціальні впливи. Лікування та профілактика психопатій залежить від правильного виховання в дитинстві, постійного коригуючого впливу сім'ї, школи, виробництв. колективу; при декомпенсаціях психопатій, а також у важких життєвих ситуаціях показані психотерапія і психотропні засоби.

5) Психічна патологія

Ознаками психічної патології є:

відхилення від норми (тобто людина сильно відрізняється від інших людей, схильна до крайнощів, незвичайна, мабуть, навіть дивна);

постійні душевні страждання (неприємні і гнітючі для самої людини);

психічна дисфункція, яка заважає людині належним чином виконувати свої повсякденні обов'язки;

у деяких випадках, — небезпека, яку людина несе для оточення.

Емоції у формуванні характеру і його дефектів. Емоційні реакції проходять, але залишають слід у формі їх условнорефлекторной тимчасової зв'язку з ситуацією, в якій вони виникли. Неодноразове повторення реакцій упрочивает цей слід як схильність до виявлення певного виду емоцій. Повторна емоційна реакція страху створює полохливість і боязкість як компонент характеру. Повторний гнів веде до утворення таких рис характеру як гнівливість, дратівливість, які при слабкості нервової системи та безперешкодному задоволенні бажань створюють нерідко більш складну рису характеру - вередливість. Гнівливість і примхливість у відомих умовах, наприклад, очікування небезпеки, дратівливою обстановки, незадоволених претензій, викликаючи гострі афекти або тривалі афективні напруги, можуть призводити до неврозу.

З особливостями характеру тісно пов'язане питання про причини виникнення емоцій і їх хворобливих проявах у людини. Якщо у тварин емоційна реакція визначається біологічним значенням фактора і життєвим досвідом через механізм корково-підкіркової і вегетативно-ендокринної системи, то у людини при тому ж механізмі в структурі емоцій вирішальна роль належить особливостям психіки, особистості, сформованим певними соціально-історичними умовами, вихованням рис характеру та стосунків. Ці власне людські риси докорінно перетворять емоції, властиві тваринам, і визначають виникнення нових одній людині властивих емоцій, пов'язаних з ідеологією, мораллю, естетичними потребами, суспільним життям, працею.

Особливості характеру та пов'язаних з ними емоційних відносин можуть ставати джерелом патологічних емоцій.

У профілактиці різних захворювань і в псіхогігіене велике значення мають виховання емоцій, регулювання емоційної сфери особистості, забезпечення гармонійного співвідношення емоцій з інтелектом, волею, зміцнення самовладання.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад, незначною образою. Як правило, патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв'язки між окремими словами. Людина практично не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне звуження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що спричинилися до афекту, і нав'язані ним дії. Порушення свідомості можуть призвести до того, що згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди чи події, що спричинили цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можливі непритомність і повна амнезія.

Тривога - емоційний стан людини, що виникає за умови ймовірних несподіванок як при затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей. Тривожний стан людини характеризується побоюванням, стурбованістю, тугою. Цей стан пов'язують з емоцією страху. Якщо це так, то тривогу можна пояснити як гальмівний стан. Причини виникнення тривоги різні. Тривога може виявлятися і в результаті наслідування поведінки інших людей. Тоді в ній немає страху. Стан тривоги свідчить про недостатню пристосованість до оточуючого, неспроможність швидко і адекватно реагувати на його зміну.

Гнів. У стані гніву, обумовленого дією негативних подразників (образа, удар), у людини послаблюється вольовий і розумовий контроль над своєю свідомістю і поведінкою. Фізіологічним механізмом гніву є прискорення процесів збудження у корі великого мозку. Гнів має специфічні зовнішні вияви у різних жестах, рухах, міміці, словах. У стані гніву не слід приймати ніяких рішень. Як говорив Ушинський, під впливом гніву ми можемо звинуватити людину, яка викликала цей гнів, у такому, що здалось би нам кумедним у спокійний час.

Психічні захворювання виявляються у порушеннях процесів сприйняття, мислення, емоцій, уваги, пам’яті, потягів тощо. З допомогою цих психологічних понять були описані найрізноманітніші симптоми психічних захворювань. Ця обставина сприяла появі уявлень про те, що окремі психічні порушення пов’язані з ураженням певних психічних функцій: галюцинації – це розлад сприйняття, маячення (марення, верзіння) – порушення мислення і т. д. Психіатрія досі користується психологічною термінологією при визначенні стану хворих, хоча психологічний принцип визначення і класифікації психічних розладів умовний, відносний і тимчасовий, тому що ще не існують адекватні фізіологічні підходи до оцінки психічних розладів. Через те у клінічній практиці ми фактично маємо справу з діагностичним аналізом більше 300 симптомів і синдромів психічних захворювань (розладів).

6) Феноменологія об'єднує традиційно протиставлювані «істини в собі» (ідеальні, позачасові предмети) і абсолютний тимчасової потік свідомості, рефлексію і час, час і буття. Потік свідомості і ідеальний предмет - два роди непсихологічних зв'язків свідомості, два полюси феноменологічної сфери. Гуссерль ототожнює ідеальне і загальне; розсуд спільного - це не інтелектуальна операція, але особливе, «категоріальне споглядання». Опора на різноманітні акти сприйняття, пам'яті і фантазії є, по-перше, основа різноманіття в «спогляданні сутностей»: універсум не заданий одного чи поруч ідей, але принципово відкритий, і по-друге, основа для радикального розрізнення ідеалізації і ідеації (розсуду ідеї). Перша здійснюється як конструювання понять і об'єктів поза реальної сфери сприйняття (точка, маса, соціальна структура і т.д.), друга віддає перевагу світу сприйняття - фундаментальної структурі життєвого світу.

Принциповим для феноменології є розробка онтологічного розуміння істини. Гуссерль називає істиною, по-перше, як саму визначеність буття, тобто єдність значень, що існує незалежно від того, чи вбачає його хтось чи ні, так і саме буття - «предмет, свершающий істину». Істина - це тотожність предмета самому собі, «буття в сенсі істини»: справжній друг, справжній стан справ і т.д. По-друге, істина - це структура акту свідомості, яка створює можливість розсуду положення справ саме таким, яким воно є, тобто можливість тотожності (адекваціі) мислимого і споглядаємо, інакше кажучи, інтенції значення і його здійснення; очевидність як критерій істини є не особливим почуттям, що супроводжує деякі судження, а переживанням цього збігу. Істина, по суті, тотожна буттю; історія буття - це історія його забуття, історія істини - це історія її гносеологізаціі.

Час сприймається у феноменології не як об'єктивне час (існування якого не заперечується, так само як і існування об'єктивного простору), але як тимчасовість, темпоральність самої свідомості, і перш за все його первинних модусів - сприйняття, пам'яті, фантазії, людського буття, людської реальності , суб'єктивності. При цьому в феноменології слід розрізняти дві тенденції в розумінні часу: а) час як синтез внутрішніх фаз переживання, як синтетичну єдність потоку значень - «інтенціонального лінія», що пронизує і об'єднує потік феноменів (Гуссерль), визначальна крапка якої - справжнє, б) час як чиста екстатичність, «Бременящаяся з майбутнього». Темпоральність розкриває свідомість як одночасно активне і пасивне, як поєднання переднього плану сприйняття - предметів, їх форм, квітів і т.д. і заднього плану, або фону.

7) Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного (психічного) та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних ефектів. Так фізичне здоров'я - природний стан людини, обумовлене нормальним функціонуванням усіх його органів і систем; воно залежить від рухової системи, від правильного харчування, від оптимального поєднання усної та фізичної роботи.

Психічне здоров'я - відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти. З даного визначення випливає одна важлива думка про те, що якщо фізичний стан здоров'я це здоров'я чого-небудь речового, то психічне здоров'я це нормальне функціонування фактично психічних процесів в людині.

Таким чином, психічне здоров'я - суть інтегральна характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда. Визначення психічного здоров'я в сучасній науці тісно пов'язане із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку.

У психології та медицині існують різні підходи до проблеми психічного здоров'я, звернені до різних сторін нормального й аномального функціонування. Традиційна медична модель розглядає психічне здоров'я як міру вірогідності розвитку хвороби («негативний» визначення здоров'я як відсутність хвороби). У психоаналізі уявлення про здоров'я як такому взагалі відсутня; кожна людина виступає як носій потенційної хвороби, перехід якої в актуальну хвороба - перешкоджає збалансований режим функціонування механізмів психологічного захисту і компенсації в індивідуальній психодинаміці.

Для біхевіоризму характерно зведення особистості до її соціальному функціонуванню і до визначення норми або здоров'я через поняття рівноваги з середовищем, з використанням таких критеріїв, як адаптація, стабільність, успішність, продуктивність. Сучасні теоретичні, експериментальні та прикладні підходи в психології особистості і психотерапії характеризують психічне здоров'я як зрілість, збереження і активність механізмів особистісної саморегуляції, міру здібності людини трансцендіровать («виводити за межі») свою біологічну, соціальну та смислове детермінованість, виступаючи активним і автономним суб'єктом своєї життя в світі, що змінюється.

Індивідуальна норма здоров’я, яку сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я – з іншого.

Загальний стан мого психічного здоров’я задовільний. Тому що я добре почуваюсь, задоволена своїм життям, можу реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти.

8) Психосоматичні захворювання - Це хвороби, у розвитку яких провідну роль відіграють психологічні фактори, у тому числі і психологічний стрес (термін "психосоматичний" походить від двох грецьких слів, "psyche" - "душа" і "soma" - "тіло"). А психосоматика - Це напрям в медицині (психосоматична медицина) і психології, що вивчає вплив психологічних чинників на виникнення і перебіг соматичних (тілесних) захворювань.

Причинами психосоматичних захворювань більшою мірою стають розумові процеси хворого, ніж безпосередньо будь-які фізіологічні причини. Якщо медичне обстеження не може виявити фізичну або органічну причину захворювання, або якщо захворювання є результатом таких емоційних станів як гнів, тривога, депресія, почуття провини, тоді хвороба може бути класифікована як психосоматична. Таким чином, психосоматична хвороба є вимушене стан організму, викликане наявністю психологічних проблем.

Лікування психосоматичних захворювань

У психосоматике основним методом лікування є психотерапія. Психотерапія психосоматичних розладів повинна грунтуватися на наступних принципах:

-Загальне заспокоєння хворого (боротьба в невротизації пацієнта),

-Корекція його афективних розладів,

-Построеніеоптімальной з точки зору терапії внутрішньої картини хвороби,

- Навіювання хворому віри в благополучний результат терапії,

- Дотримання режиму,

- Посилення захисних сил організму.

При психосоматичних захворюваннях перевага віддається різним видам невербальної психотерапії (телестно-орієнтована терапія, гештальт-терапія, трансова терапія та ін.)

Психотерапія проводиться паралельно із лікарським лікуванням.