Флорентійська камерата

Флорентійська камерата (італ. caerata - компанія, корпорація) - співдружність гуманістів - філософів, поетів, музикантів і любителів музики. Виникла приблизно 1580 році у Флоренції з ініціативи композитора і мецената графа Дж. Барді, в палаці якого збиралися видатні діячі мистецтва і науки, любителі музики Я. Корсі (в його будинку, після від'їзду Барді в Рим в 1592, тривали зустрічі учасників Ф. к. ; звідси її ін назв. - Камерата Барді - Корс. Серед найбільш відомих членів Ф. к. - поети О. Рінуччині , Г. Кьябрера, П. Строцці, співаки та композитори Дж. Каччіні, Я. Пері, В. Галілеї, Дж. Доні, К. Мальвецці, П. Делла Валле.

Виникнення Ф. к. багато в чому підготувала діяльність філолога, історика, знавця Античного вчення про музику Дж. Мєї. У своїх дослідженнях він дав теоретичне обгрунтування шляхів розвитку нової музики, справивши великий вплив на формування поглядів В. Галілеї , Дж. Барді та ін..

Представники Ф. к. прагнули відродити принципи Античного музикування. Вони виступали проти поліфонічного співу, за відновлення давньогрецької трагедії на основі монодичного складу, вважали , що музика повинна підкорятися поезії, слідувати за поетичним текстом, посилювати його емоційний вплив, домагалися синтезу поезії і музики. Естетичний. погляди учасників Ф. k . знайшли відображення у праці Галілеї "Діалог про давнью і нову музику" ( 1581 ), що став свого роду програмою діяльності Ф.к

З самого початку діяльності члени Ф. к. здійснювали постановки театралізованих мадригалів, інтермедій, пасторалей на Античні сюжети. Тут формувався новий муз. - декламації. стиль ( Stile rappresentativo ) - монодія з гармонічним супроводом (по цифрованому басу), протистояла панівній поліфонічній музиці. Зразками муз. декламації з інстр. супроводом стали твори. Галілеї "Пісня графа Уголіно" ("Скарга Уголіно "; текст з "Божественної комедії" Данте) та "Плач пророка Єремії " ( виконані в палаці Барді в 1581).

У Ф. к. народилася ідея створення нового муз.-театр . жанру (спочатку він називався "Драма на музиці " - " Drama per musica"), заснованого на поєднанні сценічної дії з сольним співом; при цьому в центр ставилися ясність декламації, пріоритет поезії. Першими операми прийнято вважати твори Пері на сл. Рінуччині - " Дафна" і " Еврідіка " - перший відомий і найбільш яскравий з тих щодійшли до нашого часу зразків (пост. в 1600 в палаццо Пітті з нагоди одруження Марії Медічі і франц. короля Генріха IV; виконувалася в супроводі інстр. ансамблю , партію Орфея співав Пері ).

На теж лібрето написав оперу Каччіні (пост. в 1602 ). У передмовах до партитурам композитори виклали своє розуміння нового стилю ( Пері був більш послідовний у проведенні ідеї " Drama per musica " ). У 1605 виконувалася опера Каччіні "Викрадення Кефала " на лібр Кьябрера. Слідом за ними з'явився ряд муз. драм, вигаданих в новому стилі, що з'єднав муз. декламацію нового типу з пісенною мелодією.

Діяльність Ф. к. підготувала один з найбільш значних переломів в історії муз. - перехід від поліфонічного стилю до гомофонного; від неї веде свій початок жанр опери, а також такі важливі для подальшого часу жанри, як ораторія і кантата.