2. Остаточна зупинка кровотечі:

А) Механічні методи зупинки кровотечі:

а) перев'язка або прошивання судини в рані (гемостатичні шви для паренхіматозного органа);

б) перев'язка судини на протязі, якщо судину, що кровоточить, неможливо виявити серед тканин, або кровотеча розвинулась в результаті арозії чи гнійного розплавлення судини (небезпека арозії кукси судини). Для запобігання гангрени кінцівки судину перев'язують нижче відходження колатералей;

в) закручування, роздавлювання дрібних судин (існує небезпека поновлення кровотечі);

г) судинний шов, протезування або шунтування судини, якщо її перев'язка незворотно порушить кровопостачання тканин;

д) тампонада рани тривалістю до 5-6 діб (частіше для зупинки кровотечі з паренхіматозних органів і носа), стискаюча пов'язка до 2-3 доби;

є) ендоваскулярна емболізація судин;

є) видалення або резекція органа (спленектомія при кровотечі із ран селезінки, резекція шлунка при кровотечі з виразки або пухлини).

Б) Фізичні методи зупинки кровотечі:

а)гіпотермія: міхур із льодом на гематому, перенісся (при носовій кровотечі), промивання шлунка крижаною водою (при шлунковій кровотечі);

б)локальне заморожування з використанням рідкого азоту частіше використовують при операціях для запобігання кровотеч із печінки, мозку, судинних пухлин;

в)вплив високих температур: введення серветки, змоченої гарячим фізіологічним розчином, при кровотечі з паренхіматозних органів, електрокоагуляція судин, лазерна коагуляція судин.

В) Хімічні методи зупинки кровотечі:

а)засоби місцевого впливу: перекис водню, судинозвужувальні засоби (адреналін, норадреналін), інгібітори фібринолізу (Е-амінокапронова кислота місцево);

б)засоби загального впливу: інгібітори фібринолізу (Е-амінокапронова кислота внутрішньовенно), хлорид кальцію, речовини, що прискорюють утворення тромбопластину (дицинон, етамзилат), синтетичні аналоги вітаміну К (вікасол), речовини, що нормалізують проникність судинної стінки (аскорбінова кислота, рутин).

Г) Біологічні методи зупинки кровотечі:

а)засоби місцевого впливу: власні тканини організму (тампонування рани пасмом сальника або м'яза на судинній ніжці), препарати плазми (тромбін, фібриноген, гемостатична губка);

б)засоби загального впливу, які посилюють тромбоутворення: інгібітори фібринолізу (трасилол, контрикал та ін.), введення фібриногену, кріопреципітату, свіжозамороженої плазми, тромбоцитарної маси.

Особливості зупинки кровотечі із носа, вуха, рота

Значні труднощі виникають у хворих із носовою кровотечею. При цій кровотечі кров може проникати назовні через носові отвори та в порожнину глотки або рота і викликати блювання, кашель. Хворий стає неспокійним, кашляє, що підсилює кровотечу. Доглядаючи та надаючи допомогу такому хворому, в першу чергу, його необхідно заспокоїти і переконати, що різкий кашель, збуджена розмова, неспокійна поведінка тільки підсилюють кровотечу. Хворого необхідно посадити, дещо нахилити йому голову до переду, що запобігає попаданню крові в носоглотку. При неможливості надання хворому вертикального положення його слід покласти на бік або на живіт. На ділянку носа необхідно покласти загорнутий у хустинку міхур із льодом. Якщо його немає, намочити в холодній воді бинт, вату, шматок тканини. Якщо кровотеча не зупиняється, то слід притиснути обидві половини носа до носової перегородки на 3-5 хв. Кров, яка поступає в рот, хворий повинен випльовувати. При неможливості зупинки кровотечі необхідно тампонувати носові ходи сухим або змоченим у розчині пероксиду водню кусочком вати або смужкою бинта, величина якого повинна бути достатньою для тугого заповнення носового ходу. При кровотечі із слухового проходу слід взяти кусочок марлі, скласти її у вигляді турунди і щільно затампонувати слуховий прохід. При відсутності ефекту від тампонади носа або вуха хворого слід терміново направити в лікарню.

Зовнішня кровотеча може виникнути із рота після видалення зуба. У цих випадках необхідно зробити щільний клубочок з вати, діаметром приблизно таким, як зубна ямка, змочити пероксидом водню, вставити в ямку і змусити хворого міцно звести щелепи. При цьому тампон щільно заповнює ямку, і кровотеча зупиняється.

Медичний працівник повинен пам’ятати, що всяка кровотеча являє собою пряму загрозу для життя хворого та потребує виконання негайних заходів для її зупинення. Показниками нормального стану кровообігу є: добре самопочуття хворого, нормальний стан шкірних покривів і слизових оболонок, нормальна частота пульсу (60-80 уд./хв), нормальний артеріальний (систолічний і діастолічний тиск 120 і 80 мм рт.ст.), венозний тиск (100 мм вод. ст.) тощо.

Контроль здійснюється через кожні 30 хв за показниками пульсу, артеріального тиску, гемограми, якщо вони погіршуються, це свідчить про продовження кровотечі. Слід пам’ятати, що особливо небезпечною є повторна (рецидивна) кровотеча, яка завжди є більшою за об’ємом. Причинами цих кровотеч, зазвичай, є порушення правил остаточної зупинки кровотечі. У хворих в післяопераційний період внаслідок підвищення артеріального тиску теж може виникнути кровотеча (виштовхування тромбу, сповзання лігатури, гнійно-запальні ускладнення в рані тощо).

Організм може самостійно компенсувати втрату крові не більше 10 % ОЦК за рахунок захисних реакцій, за умови, що кровотеча зупинена. Медичний працівник, доглядаючи за хворими з потенційно можливою кровотечею (виразкова хвороба шлунка, дванадцятипалої кишки, ерозивний гастрит, портальна гіпертензія) або за хворими зі зупиненою кровотечею, повинен своєчасно її виявити. Будь-які зміни стану хворого, його поведінки, поява яких-небудь скарг повинні бути своєчасно виявлені та належно оцінені. Тільки уважний контроль за станом хворого, рівнем артеріального тиску, а також проведення необхідних досліджень дозволяє своєчасно виявити початок кровотечі. Якщо зупинення зовнішньої кровотечі не викликає труднощів, то внутрішня кровотеча(у просвіт шлунка, кишечника, черевну чи плевральну порожнини) досить часто створює проблеми.