45. Теоретичні та практичні проблеми поділу майна подружжя.

Відповідно до положень ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Проблематика пов’язана із режимом спільного майна є складною. Г.Ф. Шершеневич вказував: «Спільна власність являє значні труднощі для з’ясування її юридичної природи».

Однією з поширених і складних проблем є розв’язання питання пов’язаного з поділом спільного майна, зокрема спільного майна подружжя і, відповідно, захистом прав власності на нього одного з подружжя. Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Статтями 60, 61 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Приблизне коло особистої приватної власності кожного з подружжя встановлений ст. 57 СК України [3]. На відміну від Сімейного, Цивільний кодекс України дещо інакше встановлює режим спільності майна подружжя. Так, ст. 368 ЦК України обмежує режим спільності майна подружжя вказівкою на положення договору (мова йде про шлюбний договір, яким може бути встановлений режим майна подружжя відповідно до ст. 93 СК України) або законом.

При наявності спільного майна, необхідне й управління ним, але нас цікавить насамперед можливість подружжя розпоряджатися спільним майном. Хоча дружина, чоловік відповідно до ст. 65 СК України розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, однак це не виключає можливості укладати договори зі спільним майном одним з них. При цьому вважається, що такий з подружжя діє за згодою іншого з подружжя. Але, якщо такою своєю згодою інший з подружжя надає право розпоряджатися спільним майном, то чи не можна розглядати дії подружжя з розпорядження спільним майном, як представництво в інтересах іншого з подружжя. Такий висновок можна зробити аналізуючи ст.ст. 368, 369 ЦК України. Так ст. 368 визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, а ст. 369 встановлено право співвласників (у даному випадку іншого з подружжя) уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном, а в разі відсутності таких повноважень, правочин за позовом іншого співвласника може бути визнаний судом недійсним

46. Поняття та характеристика аліментних відносин.

Слово «аліменти» походить до нас з латині та означає «харчі, продовольство». У сучасному праві аліментами прийнято називати обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім`ї інших, які потребують цього.

Перелік осіб, які мають право на аліменти, визначений положеннями Сімейного кодексу. До нього включені:

- Той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. (стаття 75 Сімейного кодексу України). Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

- Вагітна дружина — аліменти сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду на підставі ст. 84 Сімейного кодексу України, незалежно від матеріального становища чоловіка;

- Дружина / чоловік, з якою / яким проживає дитина до досягнення дитиною 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психологічного розвитку, то до досягнення нею 6 років, незалежно від матеріального становища другого з батьків; (ст. 84 Сімейного кодексу України)

- Один з подружжя, в т. ч. працездатний, який проживає і піклується про дитину-інваліда, яка не може обходитися без постійного нагляду — за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання надається на весь час проживання з дитиною-інвалідом і опіки над ним незалежно від матеріального становища того з батьків, з яким проживає така дитина. Розмір аліментів у цьому випадку встановлюється судом; (Стаття 88 Сімейного кодексу України)

- Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу. (стаття 91 Сімейного кодексу України)

- Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статтей 86 і 88 цього Кодексу. (стаття 91 Сімейного кодексу України)

- Діти до досягнення ними повнолітнього віку. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. (стаття 180, 181 Сімейного кодексу України)

- Повнолітні діти віком до 23 років, які продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги - до закінчення навчання; (стаття 199 Сімейного кодексу України)

- Повнолітні непрацездатні дочка, син, які потребують матеріальної допомоги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати. (стаття 198 Сімейного кодексу України)

- Діти та непрацездатні повнолітні діти мають право на аліменти від інших членів сім'ї та родичів у випадку, якщо у них немає батьків. (стаття 269 Сімейного кодексу України).

Виділяють наступні підстави виникнення аліментних відносин:

укладення аліментного договору між подружжям (**Договір про добровільну виплату аліментів);

винесення судового рішення.