2. Теорії і види позичкового проценту

Теорії позичкового проценту:

1. Теорія продуктивності капіталу (Ж.Б. Сей, В. Рошер, Т. Мальтус, Г. Керрі)

2. Теорія стриманості (К. Менегер, Ж.Б. Сей)

3. Теорія експлуатації (Д. Рикардо, П. Прудон, К. Маркс, Л. Робертус)

4. Теорія аджіо (Є. Бем-Баверк)

5. Теорія очікувань (А. Маршал)

6. Динамічна теорія (Й. Шумпетер)

7. Теорія граничної корисності (Г. Менгер, В. Ст. Джевонс, Л. Вальрас)

Застосовують процентні ставки фіксовані (постійні), які протягом певного періоду не змінюються, і плаваючі (змінні), які набувають все більшого використання, особливо за середньострокові і довгострокові кредити. За цими кредитами розмір ставки на весь строк не фіксується, а переглядається через узгодження строків з урахування зміни конюктури грошового ринку, інфляції тощо. Час, упродовж якого процентна ставка залишається незмінною, називають процентним періодом.

У фінансових розрахунках використовують дві її форми. Наприклад, якщо величина капіталу, даного в борг, становить 100 грошових одиниць, а розмір відсотка - 3 грошових одиниці ,тобто процентну ставку можна записати як 3 % або 0,03.

У розрахунку різних варіантів прибутковості грошових внесків ключове положення займає ставка відсотка. Вона грає в ринковій економіці специфічну роль, забезпечуючи перерозподіл коштів відповідно строку внеску, і відображаючи пропорції співвідношення цінності справжніх і майбутніх грошових величин.

Ставка відсотка має велике значення в обґрунтуванні рішень щодо керування фінансами в ринковій економіці ще й тому, що вона тісно пов'язана з формуванням фондів споживання й нагромадження. Відсоток виступає специфічною ціною послуги, пов'язаної з відмовою від негайного споживання. З позиції сьогоднішнього дня він показує справжню вартість майбутнього доходу.

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економічної нестабільності й інфляції, коли реальна сума, що надавалася в кредит, може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка – це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна процентна ставка визначається шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

Розраховується вона за формулою:

(12.1)

де R – реальна процентна ставка;

N – номінальна процентна ставка;

P – річне зростання цін.

Якщо процентна ставка за кредит нараховується частіше, ніж за рік,

то річна процентна ставка обчислюється за формулою:

, (12.2)

де – кількість разів нарахування процентів протягом року.

Отже, розмір номінальної процентної ставки відображає фактичну величину процентної ставки, що визначається на базі номінальної ставки за мінусом індексу інфляції.

При розрахунках процентних платежів використовуються такі поняття як: справжня вартість внеску (Present Value - PV) ; майбутня його вартість (Future Value - FV), тобто, вартість внеску (кредиту) з нарахуванням приплюсованих до нього процентних платежів. Утримування фінансових розрахунків для визначення найбільш прибуткового варіанта грошових внесків полягає в тому, щоб по відомій справжній вартості капіталу визначити майбутні обсяги виплат і навпаки, виходячи з майбутньої вартості, розрахувати справжню вартість, які зв'язані між собою відсотком. У першому випадку на справжню вартість нараховується процентна ставка, а в іншому – з майбутньої вартості віднімається дисконтна (облікова ) ставка. Відзначимо, що при визначенні майбутньої вартості відсоток підлягає оплаті наприкінці встановленого строку, а при нарахуванні справжньої - виплачується перед установленим строком.

Розрахунок теперішньої вартості грошей називається процесом дисконтування майбутньої вартості грошей. Дисконт – це процентна ставка, яка застосовується до грошових сум, які інвестор планує отримати в майбутньому для того, щоб визначити розмір інвестицій у теперішній час. При визначенні дисконтних ставок враховують такі принципи:

– з двох майбутніх надходжень вищу дисконтну ставку матиме те, що надійде пізніше;

– чим нижчий визначений рівень ризику, тим нижчою повинна бути ставка дисконту;

– якщо загальні процентні ставки на ринку зростають, зростають і дисконтні ставки.

Дисконт може зменшитись, якщо існує перспектива ділового підйому, зниження інфляції та процентних ставок. Якщо зменшується дисконт, то зростає теперішня вартість майбутніх доходів.

У фінансових розрахунках використовуються прості й складні відсотки. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком на 1 рік за простими процентними ставками, а строком більше 1 року - за складними процентними ставками.

Простим називається відсоток, що нараховується по первісному внеску наприкінці одного банківського строку. В основному таким строком буває рік, але можуть прийматися один, три, 6 місяців залежно від умов вкладення коштів. Час, за який нараховуються відсотки, називається періодом нарахування. Він може як прирівнюватися банківському строку, так і бути менше його.

Щоб розрахувати величину простого відсотка, варто використовувати формулу:

• FV = PV×(1 + r×n),

  (12.1)

• Нарахування складних відсотків:

FV = PV×(1 + r)n

(12.2)

де PV – середньорічна вартість капіталу;

FV – майбутня вартість капіталу;

r – відсоткова ставка;

n – кількість періодів.