2.Етапи розвитку світової валютної системи
В історичному аспекті виділяють чотири етапи розвитку світової валютної системи ( табл.. 6.2. )
Таблиця 6.2. Етапи розвитку світової валютної системи
Паризька валютна система (1867р.) |
Генуезька світова валютна система (1922р.) |
Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), |
Ямайська валютна система (січень 1976-1978 рр.) |
золотомонетний стандарт |
золотозлитковий стандарт |
золотовалютний стандарт |
паперово-валютний стандарт |
Характеристика |
|||
Функціонування золота в якості світових грошей; фіксація золотого вмісту нац. валюти; наявність фіксованих валютних курсів; на внутрішньому ринку золото виконує всі функції грошей; вільне карбування золотих монет; банкноти і білонні монети вільно розмінюється на золоті |
В обігу відсутні золоті монети, банкноти і білоні монети розмінюються на золоті злитки; відмінено вільне карбування золотих монет |
Збереження ролі золота як розрахункової одиниці в міжнародному обігу; фіксовані валютні курси; заборона вільної купівлі – продажу золота; долар у режимі золотого стандарту, прирівнювання до золота. |
Демонетизація золота; анульовано офіційну ціну золота та масштаб цін; СПЗ – головний резервний актив та засіб розрахунку; введення плаваючого валютного курсу; введення багато валютного ринкового стандарту. |
Недоліки |
|||
Недостатня еластичність Дорожнеча; Залежність від видобутку монетарного металу; Обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин |
Жорстка система Дає переваги саранам з золотозлитковим стандартом. |
Інфляція має хронічний характер, валютні курси - коливні. |
|
Причини відміни |
|
||
Зміні економічної структури господарювання, що базувалась на ринкових саморегуляторах на державно регулюючу економічну систему. |
Нестійкість та протиріччя економіки. Посилення інфляції. Нестабільність платіжних балансів. Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені. Активізація ринку євродолара. Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК). |
|
|
Валютне регулювання – сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному і національному.
Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни (рис. 6.1.).
Національні органи
валютного регулювання
\
Центральний банк
Міністерство
фінансів
Органи валютного
контролю (ДПА, ДМК, МЗ)
Функції: нагромадження
й управління валютними резервами,
операції з їх розміщення визначення
сфери і порядку обігу іноземної валюти
в країні; визначення
курсу національної грошової одиниці; встановлення
правил і надання ліцензій КБ на здійснення
операцій з валютними цінностями; валютний
контроль
Функції: формування
бюджетної політики щодо валютних
цінностей; формування
і використання валютного фонду; регулювання
платіжного балансу й обслуговування
зовнішнього боргу.
контроль за
повнотою сплати податків; контроль
за повнотою переказу валюти, вивезенням
та ввезенням золота, валюти тощо.
Рис. 6.1. Національні органи валютного регулювання
Фінансові послуги на валютному ринку стосуються здійснення поточних валютних операцій в Україні та операцій, пов'язаних з рухом іноземного капіталу в Україну, що спрямовуються як інвестиції фінансового характеру (придбання цінних паперів). Види фінансових послуг на валютному ринку показані на рис. 6.2.
У процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств формується валютна система, що є державно-правовою формою організації валютних відносин і поділяється на національну та міжнародну (регіональну) валютні системи.
Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться НБУ, Мінфіном, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.
Механізм валютного регулювання в основному зводиться до таких форм:
девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних;
ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних;
валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави.
Рис. 6.2. Види фінансових послуг на валютному ринку
Кожна держава здійснює облік зовнішньоекономічних операцй у вигляді платіжного балансу. В ньому відображуються надходження валюти і її використання за певний період часу..
Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.
Структура платіжного балансу
І Баланс поточних операцій складається з:
- торгового балансу – співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів;
- балансу послуг і некомерційних платежів - ;
ІІ Баланс руху коштів і кредиту складається з:
- балансу короткострокових капіталів;
- балансу довгострокових капіталів.
Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:
нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;
циклічні коливання економіки;
зростання закордонних державних видатків;
мілітаризація економіки;
міжнародна фінансова взаємозалежність;
зміни в міжнародній торгівлі;
форс-мажорні обставини.
Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу:
використання золотовалютних резервів держави;
залучення зовнішніх джерел фінансування.
Валютні резерви виражають платоспроможність країни перед закордоном та міжнародну валютну ліквідність.
Централізовані резерви:
іноземна валюта (депозити, скарбничі векселі, чеки, ринкові цінні папери);
авуари в СПЗ (SDR) (грошові ресурси банку, що є на його рахунках у закордонних банках);
резервні позиції в МВФ;
золото.
Якщо валютні надходження перевищують платежі, платіжний баланс активний, якщо навпаки,- пасивний.