4. Принципи спортивного тренування

 

Спрямованість до вищих досягнень є основною тенденцією тренувального процесу. Вона зумовлена самою логікою розвитку тренування. Вирішенню цього завдання підпорядковані і планування тренувальних навантажень, і спеціалізація в окремих фізичних вправах, і все побудова тренувального процесу.

 

Оскільки спортивне тренування є процесом педагогічним, в ній знаходять застосування загальні принципи навчання і виховання. Разом з тим є і специфічні принципи тренування, що відображають її особливості: максимальний розвиток фізичних здібностей та наявність змагань.

Особливості заломлення в спортивному тренуванні принципу свідомості виражаються в тому, що співпраця тренера і спортсмена немислимо без розуміння найближчих і кінцевих цілей роботи і шляхів їх реалізації, без з'ясування закономірностей, що лежать в основі технічної, фізичної та інших сторін підготовки, в режимі всього життя. Спортсмен повинен розуміти завдання, знати засоби і методи тренування. Важливе значення має усвідомлення ним тих змін у діяльності організму, які відбуваються в процесі тренування. Все це збільшує ефективність проведеної роботи, заняття стають більш продуктивними. Навчаючись мислити під час занять, спортсмен легше засвоює спеціальні знання. Свідоме засвоєння знань, умінь і навичок дозволяє йому передавати свій досвід іншим, успішно виступати пропагандистом спорту.

Здійснюючи в тренуванні принцип активності, тренер зобов'язаний створювати умови для самостійної діяльності учнів. Велике значення при цьому має педагогічна оцінка діяльності спортсмена. Відомо, що очікування оцінки може як активізувати виконання рухів, так і стати причиною нервозності, негативно впливати на хід педагогічного процесу.

Принцип наочності здійснюється протягом усього тренувального процесу. Однак характер наочності в залежності від періоду тренування змінюється. Коли створюються уявлення про досліджуваному матеріалі, застосовуються прийоми безпосередній наочності (демонстрація рухів); при роботі зі спортсменами старших розрядів, тим більше якщо тренер сам не може показати рух, використовуються кінофотос'емкі, графічні зображення. Правильне застосування принципу наочності активізує мислення спортсменів, оскільки він пов'язаний не тільки з чуттєвим сприйняттям, а й з аналізом, осмисленням баченого і чути.

У тренуванні з її тривалим, постійним впливом на організм і особистість займаються принцип доступності означає суворий облік їх вікових, статевих та індивідуальних особливостей, стану здоров'я, ступеня фізичного розвитку та підготовленості, рівня знань, характеру роботи і відпочинку, умов побуту, харчування і т. п. Аналіз всіх цих факторів дозволяє правильно вирішити питання про підбір вправ і характер тренувальних навантажень. Для того щоб навчальний матеріал був доступний, тренер повинен готувати спортсменів до роботи над ним. Наприклад, знаючи, що дана спортивна техніка вимагає певного рівня розвитку фізичних якостей, слід перш підготувати учнів фізично, а потім навчати. Доступність в навчанні необхідно пов'язувати з свідомістю: учень повинен розуміти, що труднощі, що стоять перед ним, неминучі, але подоланні. Тому тренеру потрібно підбирати завдання важкі, але доступні, тобто такі, які відповідають силам учня і викликають їх напруга, розвиток. Тренеру доводиться вирішувати питання і психологічних труднощів (невпевненість, страх і т. п.), що роблять вправи менш доступними. Щоб подолати ці труднощі, слід використовувати страховку і самостраховку, допомога при виконанні рухів. Принцип доступності в процесі тренування може бути дотриманий лише в тому випадку, якщо тренером створена струнка система планування.

Принцип міцності припускає, що знання, уміння і навички, набуті в процесі тренування, повинні бути міцними, стійкими. Це дозволить використовувати їх у багатьох видах діяльності, що виходять за межі власне спорту. Вправи, які складають основу спортивної техніки, повинні бути засвоєні особливо міцно. Основним методом, що забезпечує міцність навички, є повторення вправ, правильно розподілене в часі. Разом з тим навички повинні бути не тільки міцними, стійкими, але і варіативними. Ця риса зумовлена їх, принаймні, двома причинами: по-перше, можуть змінюватися зовнішні умови прояву навичок (рельєф місцевості, освітленість, температура, рух повітря і т. д.), по-друге, постійно зростають функціональні можливості спортсмена. Це зобов'язує тренера відповідно формувати й удосконалювати техніку не тільки в стандартних, звичних умовах, але й у зміненій, ускладненою обстановці.

Принцип систематичності в тренуванні означає правильну послідовність всіх її розділів, розташування матеріалу окремих тренувальних занять у такому порядку, при якому наступний грунтується на попередньому і підсилює його позитивний ефект. Таким чином, в систематичності відображені як послідовність, так і наступність навчального матеріалу. Крім того, принцип систематичності означає встановлення у свідомості тренуються зв'язків між елементами вивченого матеріалу. Механізмом наступності між окремими фізичними якостями або руховими завданнями є перенесення, тобто вплив одного навички або якості на інші.

До специфічних принципів спортивного тренування, які мають тісний зв'язок з дидактичними принципами, зокрема з принципом систематичності, відносяться (за Л. П. Матвєєва): єдність загальної і спеціальної підготовки спортсмена; безперервність тренувального процесу; поступове і максимальне збільшення тренувальних вимог; хвилеподібно динаміки навантажень і циклічність тренувального процесу. Ці принципи спортивного тренування визначають її зміст і побудову.

У процесі тренування спортсмен зобов'язаний розвивати не тільки фізичні, але й інші здібності, які становлять його духовне обличчя, - у цьому полягає зміст всебічності в широкому розумінні. У самій тренуванні всебічність означає єдність всіх сторін загальної та спеціальної підготовки (фізичної, технічної, тактичної, морально-вольової, теоретичної). Загальна підготовка грає роль фундаменту, бази для спортивної спеціалізації. Цей вид підготовки розвиває функціональні можливості, фізичні якості спортсмена, збагачує його різноманітними руховими навичками й уміннями, сприяє його загального розвитку, підготовки до праці й оборони. Склад засобів загальної підготовки, оскільки вона вирішує завдання загального і різнобічного розвитку, дуже широкий.

Загальна підготовка повинна бути тісно пов'язана зі спеціалізацією і відображати особливості останньої. Облік цієї обставини сприяє більш успішному переносу якостей, навичок, тренованості, який і складає механізм взаємодії між загальною і спеціальною підготовкою. Тому, наприклад, в процесі спільної підготовки спортсменів, які спеціалізуються у швидкісно-силових вправах і тренуються з обтяженнями, необхідно застосовувати ці вправи в швидкому темпі і т. д. Таким чином, ідея спеціалізації знаходить своє відображення вже у змісті загальної підготовки.

У зміст спортивного тренування входять такі сторони підготовки спортсмена, як фізична, технічна, тактична, морально-вольова і теоретична.

Термін «підготовка спортсмена» означає систематичне і планомірне використання засобів і методів, що забезпечують певну готовність людини до спортивних досягнень. Всі сторони підготовки спортсмена тісно пов'язані між собою.