3. Метод внутрішньої норми (ставки) прибутку
Внутрішня норма прибутковості (рентабельності) визначається дисконтною ставкою за якою майбутня чиста вартість грошового потоку від капіталовкладень буде приведена до теперішньої вартості:
ВНП = r, при котрому NPV = 0.
Значення розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: ВНП показує максимально допустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення ВНП показує верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект збитковим.
На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, із різноманітних джерел. У якості плати за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати «ціною» авансованого капіталу. Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується по формулі середньої арифметичної зваженої.
Основною формулою внутрішньої норми прибутковості є:
Кожен інвестор самостійно встановлює критеріальный показник ВНП, так звану «граничну ставку внутрішньої норми прибутковості» залежно від критеріїв, якими керуються експерти (макроекономічної ситуації, рівня ризиків, вартості капіталу, співвідношення позиченого і власного капіталу та ін.). Розрахунок та аналіз капіталовкладень за даним методом надано на рис. 3.
Проект є привабливим, якщо ВНП перевищує базу порівняння (вартість капіталу, ставку по довгострокових банківських активах у даній галузі, максимальну ставку по кредитах і т.п.). Внутрішня норма рентабельності визначає максимальну ставку плати за джерела фінансування, при якій він залишається беззбитковим.
Наприклад, розглянемо наступні два проекти: Проект S (невеликий) коштує $10000 при t = 0 і має очікуваний доход $16500, в кінці 1 року і проект L (великий) коштує $100000, очікуваний доход якого має бути $ 115500 після 1 року. Якщо вартість капіталу проекту становить 10%, ЧТВ обох проектів дорівнює $5000. Тому, базуючись на ЧТВ, ми байдужі до цих проектів. Однак, якщо фактичні грошові прибутки проекту S були на 39% нижче прогнозованих, тобто $16500, корпорація все ще зможе відшкодувати свої первинні інвестиції, $10000. З іншого боку, якщо прибутки проекту L знизяться на 13% - 14% від прогнозованих, тобто, $155500, компанія не зможе відшкодувати свої первинні інвестиції. Далі, якщо ми зовсім не отримуємо ніяких прибутків, то фірма зазнає збитків тільки у $10000, реалізуючи проект S, та $100000, реалізуючи проект L.
ЧТВ не містить інформацію щодо граничної норми безпеки, що притаманне прогнозам грошового потоку проекту. Але така інформація міститься у методі ВНП. ВНП проекту S дорівнює 65%, в той час як ВНП проекту L становить тільки 15,5%.
4. Метод індексу прибутковості.
Цей метод являється по суті слідством методу чистої теперішньої вартості. Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі:
Очевидно, що якщо: Р1 > 1, то проект варто прийняти; Р1 < 1, то проект варто відхилити; Р1 = 1, то проект ані прибутковий, ані збитковий. Розрахунок та аналіз капіталовкладень за даним методом надано на рис. 4.
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій із максимальним сумарним значенням NPV.