61. Вибір методів виховання

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів виховання:

1. Мета і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й методи її досягнення.

2. Зміст виховання. Необхідно правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом.

3. Виховні особливості дітей. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців.

4. Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні прийоми є лише канвою виховної взаємодії. Необхідне їх індивідуальне й особистісне коректування.

5. Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відношення, які складаються в класі, клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо.

6. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім методів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, доки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

7. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає лише ті методи, якими він володіє.

8. Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь повинен бути впевненим в успіхові. Для цього потрібно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу.

62. Суть змісту виховання в сучасній школі.

Однією з сучасних тенденцій розвитку змісту освіти є його стандартизація (англ. standart - зразок, еталон, модель, які беруть за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об'єктів). Вона спричинена необхідністю створення країні єдиного освітнього простору, чим забезпечуватиметься єдиний рівень загальної освіти, яку одержує підростаюче покоління у різних типах освітніх закладів. Під стандартом освіти розуміють систему основних показників, що є складовими державної норми освіченості. Освітній стандарт відображає суспільний ідеал, враховує можливості реальної особистості і системи освіти щодо досягнення цього ідеалу. Зміст загальної середньої освіти поділяється на два компоненти: державний і шкільний. Державний компонент визначає обов'язкові для вивчення в усіх загальноосвітніх навчальних закладах навчальні предмети, що має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу чи його регіональної належності. У практиці загальної середньої освіти використовується декілька типів навчальних планів: базовий, типовий і власне навчальний план школи. Зміст освіти детально розкривається в навчальній літературі. До неї належать: підручники, довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, збірники задач і вправ тощо. Підручник — основна навчальна книга, яка складається відповідно до програми. Він повинен бути одночасно стабільним, тобто мати стійку основу, і мобільним — таким, що забезпечує можливість введення нових знань без порушення основної конструкції. Цю вимогу забезпечує блокова конструкція підручника, що передбачає вставки, які розширюють блоки. Підручник для школярів повинен бути по можливості цікавим, коротким, доступним, добре ілюстрованим, естетично оформленим. В економічно розвинутих країнах видаються альтернативні (лат. alter — один із двох) підручники, що дає змогу вчителям та учням обирати кращі.