6. Структура норм кримінально-виконавчого права.

З точки зору структури норма кримінально-виконавчого права має, як і будь-яка інша норма, гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права визначає межі її

чинності (дії), тобто ті умови, за яких повинна діяти норма, і тих суб’єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками.

Диспозиція норми кримінально-виконавчого права встановлює права і обов’язки суб’єктів виправно-трудових відносин.

Санкція норми кримінально-виконавчого права містить вказівки на ті правові наслідки, до яких вдаються за порушення вимог диспозиції норми.

У кримінально-виконавчому законодавстві майже немає норм, які мають усі три перераховані елементи. У текстах більшості норм кримінально-виконавчого законодавства майже неможливо знайти гіпотезу, вона, як правило, лише припускається; частина диспозиції іноді виноситься за межі нормативних актів, наприклад як додаток до них; санкції містяться в окремій нормі. Більше того, можуть бути норми, які взагалі не мають жодного з трьох елементів. Це норми, які формулюють загальні положення, завдання кримінально-виконавчого законодавства тощо.

7. Кримінально-виконавчі правовідносини та їх особливості.

Кримінально-виконавчі правовідносини виникають з моменту вступу вироку суду в законну силу і продовжуються до закінчення терміну відбування засудженими покарання.

Особливості кримінально-виконавчих правовідносин:

1. Вони виникають на підставі норм кримінально-виконавчого права.

2. Постійними суб’єктами цих відносин можуть бути лише органи і установи виконання покарань, і особи, які засуджені до відбування кримінальних покарань;

3. Суб’єкти кримінально-виконавчих правовідносин знаходяться в нерівному правовому становищі, оскільки засуджені знаходяться у підлеглості по відношенні до представників органів і установ виконання покарань.

4. Більшість цих відносин є довготривалими правовими відносинами, оскільки мають реальний строк дії, встановлений вироком суду.

5. У процесi виконання (вiдбування) покарання виникають не тільки простi, а й складнi (комплекснi) правовiдносини, в яких можуть мiститися елементи правовiдносин кiлькох галузей права.

6. Реалiзацiя цих правовiдносин не допускає так званої солiдарної вiдповiдальностi засуджених за їх порушення, а лише iндивiдуальної, а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов’язкiв сторонами чи принаймні одним iз суб’єктiв.

7. Кримінально-виконавчі вiдносини передбачають рiзнi види вiдповiдальностi одночасно за вчинення одного правопорушення (наприклад, за навмисне знищення державного майна – дисциплiнарну, передбачену КВК України, та матерiальну, регламентовану КЗУпП).

8. Кримінально-виконавчі правовi вiдносини забезпеченi суворим контролем як вiдомчого характеру, так i iншими видами контролю за дотриманням змiстовної сторони кримінально-виконавчих вiдносин, у тому числi самих засуджених, шляхом подачi звернень у рiзнi державнi органи та до їх посадових осiб, включаючи мiжнароднi суди та органiзацiї (ст. 55 Конституцiї України).

9. Процес кримінально-виконавчого впливу не може бути цiлком і повнiстю регламентований нормами права. Наприклад, немає потреби регламентувати нормами права рiзноманiтнi методи та засоби виховної роботи iз засудженими. Така робота повинна проводитись iндивiдуально, з урахуванням вимог педагогiки та психологiї на ґрунтi наукових досягнень.

10. Не всi вiдносини, що виникають з приводу виконання покарання, слiд вважати кримінально-виконавчими й навiть правовiдносинами взагалi. Так, фактичнi вiдносини мiж засудженими членами самодiяльних органiзацiй будуються на моральнiй основi й не вважатимуться правовими.

Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини – це урегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини, які виникають між органами і установами виконання покарань і засудженими з приводу виконання та відбування кримінальних покарань.

Як і будь-які інші правовідносини, кримінально-виконавчі правовідносини складаються з наступних елементів: суб’єкти та учасники правовідносин; об’єкти правовідносин; зміст правовідносин.

Суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути як фізичні так і юридичні особи, які володіють значним обсягом суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Засуджені з однієї сторони, і з іншої - органи і установи виконання покарань, в особі їх адміністрацій, які наділені державно-владними повноваженнями по відношенні до засуджених.

Вся діяльність суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин направлена на відповідні об’єкти, якими є фактичні суспільні відносини. Об’єктом кримінально-виконавчих правовідносин будуть дії, які здійснюються у відповідності з нормами кримінально-виконавчого права органами і установами виконання покарань та засудженими з приводу виконання (відбування) покарань, а також певні блага інтереси та предмети тощо. В якості об’єктів кримінально-виконавчих правовідносин виступають різноманітні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарання: право на одержання засудженими посилок, передач і бандеролей, побачення, право на умовно-дострокове звільнення тощо.

На існування правовідносин, зокрема кримінально-виконавчих, визначальний вплив здійснюють юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Виникнення кримінально-виконавчих правовідносин пов’язано з комплексом юридичних фактів, які складаються з: а) винесення обвинувального вироку; б) його вступ в законну силу; в) звернення вироку до виконання.

До другої групи юридичних фактів відносяться такі, які пов’язані зі зміною кримінально-виконавчих правовідносин. До цієї групи юридичних фактів можна віднести, наприклад, переведення засудженого до позбавлення волі з однієї структурної дільниці виправних і виховних колоній в іншу, заміна засудженому одного виду покарання іншим, переведення засудженого до виправної колонії іншого рівня безпеки, тощо.

До третьої групи юридичних фактів відносяться ті з них, які сприяють виникненню, зміні чи припиненню правовідносин в межах конкретної структурної дільниці виправної чи виховної колонії, іншої установи виконання покарань. Такими прикладами будуть надання засудженому побачення, короткочасні їх виїзди за межі виправних і виховних колоній, застосування до засуджених заходів заохочення чи стягнення.