5. Поняття, зміст і види норм кримінально-виконавчого права.

Під нормою кримінально-виконавчого права розуміють встановлену державою модель належної поведінки суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин (державних органів, організацій, громадських об’єднань, посадових осіб, засуджених і окремих громадян), яка надає суб’єктам цих відносин юридичні права та покладає на них юридичні обов’язки. Також можна зазначити, що у вигляді норм кримінально-виконавчого права виступають загальнообов’язкові правила, закріплені у законах і підзаконних актах, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі і з приводу виконання покарань.

Найбільш поширеним є розподіл норм кримінально-виконавчого права на регулятивні (правоустановчі), правоохоронні та спеціалізовані

Регулятивні норми кримінально-виконавчого права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників кримінально-виконавчих відносин. Ці норми розраховані на правомірну поведінку суб’єктів цих відносин і складають більшість норм кримінально-виконавчого права. Саме на підставі регулятивних норм встановлюються основи правового статусу засуджених ( ст. 7 КВК), їх основні права ( ст. 8 КВК), обов’язки ( ст.9 КВК), визначається порядок і умови виконання окремих видів кримінальних покарань тощо.

В свою чергу регулятивні норми кримінально-виконавчого права в залежності від форми виразу правових приписів можна поділити на уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі норми.

Уповноважуючі (правоустановчі) норми цієї галузі права надають право учасникам кримінально-виконавчих відносин здійснювати певні позитивні дії. Наприклад норми, які надають засудженим певну можливість поведінки, яка гарантується відповідним обов’язком адміністрації забезпечити належну реалізацію якогось суб’єктивного права засуджених.

Зобов’язуючі норми закріплюють обов’язок учасників кримінально-виконавчих правовідносин здійснювати певні, як правило позитивні та корисні як для суспільства в цілому, так і для окремої особи зокрема, дії.

Забороняючі норми забороняють зафіксовану в них поведінку, яка визнається кримінально-виконавчим законодавством як правопорушення.

В залежності від методу правового регулювання кримінально-виконавчих відносин регулятивні норми цієї галузі права можна поділити на імперативні, диспозитивні, заохочувальні та рекомендаційні.

Імперативні норми – категоричні, суворо обов’язкові, які не припускають відступів чи іншого трактування приписів, вони не припускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів кримінально-виконавчих відносин. Саме імперативними є переважна більшість норм кримінально-виконавчого права.

Диспозитивні норми - ті , які приписують варіанти поведінки засуджених, але при цьому надають їм можливість в межах законних засобів врегулювати відносини на свій власний розсуд.

Заохочувальні норми- ті, які направлені на стимулювання правослухняної поведінки засуджених, заохочують їх прагнення до виправлення та ресоціалізації.

В системі норм кримінально-виконавчого права значну роль посідають правоохоронні норми, які призначені для забезпечення правових гарантій охорони встановленого порядку і умов відбування засудженими кримінального покарання, охорони нормативно визначеного функціонування органів та установ виконання кримінальних покарань. Правоохоронні норми передбачають заходи державного примусового впливу за скоєне засудженими правопорушення. Вони розраховані на неправомірну поведінку цієї категорії осіб і, як правило, містять санкції.

Спеціальні норми в кримінально-виконавчому законодавстві викладені у виді декларативних норм, норм-принципів та норм-дефініцій.

Прикладом декларативної норми є ст. 1 КВК, яка проголошує мету і завдання кримінально – виконавчого законодавства.

Норми-принципи - це законодавчі принципи, які виражають і закріплюють як загальносоціальні, так і галузеві принципи кримінально - виконавчого права, забезпечують єдність правового регулювання виконання (відбування) покарань, внутрішню несуперечливість цієї галузі права, її інституті. Сучасне кримінально-виконавче законодавство закріпило принципи виконання і відбування покарання в ст. 5 КВК і тому вони стали нормами – принципами.

Норми–дефініції – це приписи, які містять повне чи часткове визначення правових категорій та понять. Дефінітивні норми виконують головним чином евристичну, направляючу та орієнтаційну функцію в механізмі правового регулювання виконання та відбування покарань. Їх відсутність чи недостатня кількість в значній мірі позбавляє законодавство чіткості і ясності та значно ускладнює його практичне застосування.