29. Застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі.

За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

– попередження; – догана; – сувора догана; – дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

– скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст.. 138-140 і 143 КВК; – поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб; – поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; – переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого.

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то таке стягнення не виконується.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені ст. 130 і 132 КВК, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою ст..135 КВК.

30. Правове регулювання і організація праці засуджених до позбавлення волі.

Загально відомо, що мірилом соціального становища людини у суспільстві є будь-який різновид соціально-корисної праці, а її результати визначають людину серед інших як у матеріальному так і в моральному відношенні.

Не є виключеннями і засуджені, адже в ст. 43 Конституції закріплено право всіх громадян (а засуджені продовжують бути ними незалежно від вчиненого злочину чи строку покарання) на працю.

Це право, яке є складовою їхнього статусу, крім іншого, передбачає і обов’язок адміністрації місць позбавлення волі працевлаштувати всіх засуджених і забезпечити їм оплату праці у відповідності з нормами, які діють у народному господарстві.

Праця засуджених у місцях позбавлення волі врегульована чинним Кримінально-виконавчим кодексом (ст..118-122) і є важливою передумовою ефективного використання інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Згідно з Європейськими пенітенціарними правилами праця в місцях позбавлення волі визнається позитивною складовою виправного впливу на засуджених.

На засуджених в повному обсязі поширюються такі конституційні права як право на безпечні та здорові умови праці (ч.4 ст.43 Конституції), проте, засуджені з об’єктивних причин обмежуються у деяких правах, наприклад у користуванні правом на рівну можливість у виборі професії та роду трудової діяльності (ч.1 ст.43 )

Разом з тим, обов'язок засуджених працювати не має абсолютного характеру. Так, засудженим до позбавлення волі чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам – понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я і профілю виробництва на підприємстві.

Умови та оплата праці засуджених вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, визначаються законодавством про працю.

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

Засуджені залучаються до праці на підприємствах або в майстернях установ, а також на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуджених визначаються законодавством про працю.

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених Законом України „Про охорону праці‖, проте засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення своїх трудових та інших питань.

Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених, визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими відомчими нормативно-правовими актами.

Засуджені до позбавлення волі можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Для осіб, засуджених до позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю (40 годин на тиждень).

На безперервно діючих підприємствах, у цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для засуджених щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Оплата праці засуджених здійснюється згідно з вимогами Закону України „Про оплату праці‖ та відповідної відомчої Інструкції.

Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою є відрядна, яка повинна застосовуватися на всіх роботах, де можливі точний облік і нормування. Оплата праці учнів за час їх навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям провадиться за рахунок коштів, призначених для оплати праці засуджених і працівників підприємств установ.

У разі залучення засуджених до роботи в надурочний час тривалість такої роботи відображається у табелі виконаних робіт у надурочний час із зазначенням години початку й кінця роботи. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Робота в надурочний час оплачується:

- за погодинною системою оплати праці — у подвійному розмірі годинної ставки;

- за відрядною системою оплати праці — за всі відпрацьовані надурочні години виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.