1. Поняття кримінально-виконавчої політики, її основні принципи та місце у боротьбі зі злочинністю.

Під кримінально-виконавчою політикою слід розуміти самостійну галузь державно-правової діяльності уповноважених на те суб’єктів соціального управління щодо визначення обов’язкових до виконання керівних ідей, принципів, доктринальних положень, установок, вимог, цілей та завдань у сфері виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення ними нових злочинів та іншими особами.

Цілями кримінально-виконавчої політики України є вироблення і закріплення в законодавстві таких положень, які б мали спрямованість на: а) захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; б) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; в) запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Суб’єкти: Верховна Рада України, Президент України, КМУ, Державна пенітенціарна служба, органи прокуратури, суди, ЄСПЛ.

2. Кримінально-виконавче право України: предмет, метод і система норм.

Предметом кримінально-виконавчого права є відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) всіх видів кримінального покарання; відносини, що виникають між установами і органами, які виконують вироки до різних видів покарань, і засудженими; відносини, що виникають у зв’язку з участю громадськості і трудових колективів у виправленні засуджених; відносини, що виникають між адміністрацією підприємств, установ і організацій і засудженими, які там працюють, з приводу виконання покарання; відносини, що виникають між установами і органами виконання покарання і окремими громадянами з приводу виконання певних видів покарання.

Методи: оскільки покарання є формою державного примусу, його виконання визначає характер основного методу правового регулювання – імперативний, який передбачає нерівність суб’єктів правовідносин. Однак це не виключає застосування й інших методів правового регулювання – диспозитивного, заохочувального тощо.

Дана галузь права має свою систему правових норм - Кримінально-виконавчий кодекс України, який має Загальну і Особливу частини.

3. Поняття, структура, завдання і форми кримінально-виконавчого законодавства України.

Під кримінально-виконавчим законодавством у широкому значенні розуміється система нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права. Це нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання й відбування кримінальних покарань та застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

Базовим джерелом і юридичною основою розвитку законодавства, у тому числі і кримінально-виконавчого, є Конституція України.

Основним законом, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України.

До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого права, слід віднести закони України «Про попереднє ув’язнення», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про застосування амністії в Україні».

Більш детальна регламентація порядку й умов виконання та відбування кримінальних покарань, інших питань діяльності кримінально-виконавчої системи відображена у низці відомчих нормативно-правових актів. Умовно їх можна розділити на три групи:

1) нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконання покарань.

2) спільні нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших відомств.

3) нормативно-правові акти інших відомств.

Також: Конвенція про захист прав і основних свобод, інші конвенції, рішення ЄСПЛ.

4. Принципи кримінально-виконавчого права.

Під принципами кримінально-виконавчого права слід розуміти загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які складають основу щодо державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують їх сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.

Їх (принципи) можна поділити на три групи: загальноправові, міжгалузеві, галузеві.

До загальноправових принципів вони відносять принципи законності, демократизму, гуманізму.

Міжгалузеві принципи представлені принципами соціальної справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Галузеві принципи передбачають рівність засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціацію та індивідуалізацію виконання покарання, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.