ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 5

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 5

1.1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання 5

1.2. Механізм державного регулювання підприємництва 11

1.3. Фінансові важелі державної підприємницької політики 19

1.4. Нормативно-правове регулювання діяльності підприємства 29

1.5. Стан розробки питання державного регулювання в літературі 35

РОЗДІЛ 2 37

СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДП «ЖРМЗ» 37

ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ 37

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства 37

2.2. Сучасний стан державного регулювання ДП «ЖРМЗ» 47

2.3 Шляхи удосконалення державного регулювання ДП «ЖРМЗ» 50

Висновки 52

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРЕТУРИ 54

ВСТУП

Народне господарство будь-якої країни – це складна економічна система, в якій виділяють різні сфери (наприклад, матеріального та нематеріального виробництва), галузі, підприємства та їх філіали, де працюють мільйони робітників десятків тисяч професій. Первинною ланкою цього складного організму є підприємства, на яких зайнято від 1–2 чоловік до декількох сот тисяч працівників. Підприємства тісно пов’язані між собою різними видами економічних зв’язків: технологічних, техніко-економічних, фінансових, управлінських, власницьких та ін. З погляду власності найдосконалішою для їх взаємодії є акціонерна форма.

Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб’єкти, що його здійснюють, – підприємці. З’ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття «підприємництво» (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов’язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов’язкові умови:

• стабільна національна кредитно-грошова система;

• пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

• державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

• правова захищеність підприємництва;

• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

В цьому і полягає актуальність дослідження даної курсової роботи.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є проблема державного регулювання економічних процесів в Україні.

Предметом дослідження даної курсової роботи є державне регулювання підприємницької діяльності та економічні функції податків.

Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі державного регулювання підприємницької діяльності, а також узагальнення результатів дослідження.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Розглянути підприємництво як об’єкт державного регулювання.

2. Дослідити механізм державного регулювання підприємництва.

3. Дослідити фінансові важелі державної підприємницької політики.

Структура роботи: Робота містить: 54 сторінки та 8 таблиць. Список використаної літератури налічує 28 джерел.

Розділ 1 економічна сутність державного регулювання діяльності підприємства

1.1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання

У сучасній ринковій економіці підприємництво розглядається як особливий вид економічної діяльності. У широкому розумінні термін «підприємництво» (enterpreneurship) до певної міри можна ототожнювати з поняттям «бізнес» (business). Але бізнес – це суто господарська діяльність, що ведеться традиційними методами з метою одержання прибутку. Підприємництво натомість завжди супроводжується науково-технічною, організаційною та комерційно-економічною творчістю, вирізняється новими підходами до вирішення госпо­дарських завдань. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання фінан­со­вих коштів, матеріальних ресурсів, нематеріальних засобів інтелектуальної власності, інших активів і робочої сили з метою створення нового товару чи послуги і становить зміст підприємницької діяльності. Підприємництво має на меті, з одного боку, одержання прибутку чи збільшення особистого доходу в результаті застосування новітніх комерційних, організаційних технологій, розвит­ку нових видів, методів виробництва, благ і послуг, опанування нових сфер засто­су­вання капіталу; з іншого – найбільш ефективне використання економічних ресурсів.

Підприємництво – це багатопланове явище, що його можна характеризувати з різних поглядів: економічного, правового, психологічного та ін. У зв’язку з цим Закон України «Про підприємництво» визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також торгову діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво – необхідна умова досягнення економічного зростання.

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на підприємництві в найрізноманітніших його модифікаціях, аналіз яких видається досить складною проблемою.

Слід зазначити, що підприємництво сучасного типу, зберігаючи найсуттєвіші ознаки його класичних форм, характеризується такими загальними особливостями:

• розвитком корпоративного бізнесу поряд із традиційними підприємствами індивідуального та партнерського типу, що веде до «розпорошення» власності через акціонування та розподіл відповідальності;

• розширенням кредитно-фінансової сфери, що виявляється в широкому спектрі форм фінансового підприємництва, яке відіграє важливу роль у рамках ринкової інфраструктури;

• зростанням значення орендних відносин, зокрема лізингу як сфери застосування підприємницького таланту;

• зростанням ролі інформаційних ресурсів на сучасному етапі НТП, а відтак особливим місцем інноваційного підприємництва серед інших видів підприємницької діяльності;

• виникненням та розвитком у межах великих корпорацій внутрішнього підприємництва (intrapreneurship) як особливої його форми за умов інноваційного типу відтворення;

• формуванням ризикового (венчурного) підприємництва та розвитком франчайзингових договірних відносин між дрібними та великими підприємствами;

• створенням різноманітних підприємницьких структур, які мають право на засадах добровільності об’єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Найбільш поширеними й ефективно діючими у світовій практиці господарювання є (зафіксовані також чинним законодавством України) асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, конгломерати, холдинги, франчайзинг як система підприємницьких зв’язків.

Становлення й активний розвиток різноманітних видів, форм та інтегрованих підприємницьких структур сприятимуть зростанню ефективності всієї сучасної системи господарювання в Україні.

Сутність підприємництва акумулюється у впливі ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. Підприємець – це суб’єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси й підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Разом із тим, слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність, діяльність «за свій рахунок». Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну економічну (майнову) відповідальність.

По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу.

Отже, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.

Не треба ототожнювати поняття «підприємництво» та «підприємливість».

Підприємливість – це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5–8% населення країни є представниками підприємницьких кіл.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до форму­ва­ння стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці.

Відносини власності на засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини привласнення засобів виробництва та його результатів, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

Володіння – відносини фактичного панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності – «основна конструкція» економіки, вони охоплюють весь господарський процес. Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності.

Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Ні суспільство в цілому, ні уряд не володіють нічим. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках у не багатьох, а історія показує, що концентрація влади призводить до зловживання цією владою.

Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник має право:

• вирішувати, як саме використовувати свою власність;

• передавати, продавати свою власність;

• користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність.

Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що, у свою чергу, веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

За умов трансформації економічної системи України відбувається процес становлення підприємництва в різноманітних його модифікаціях, що виявляється поки що в деформованому, «нецивілізованому» вигляді. Нагадаємо загальні особливості, що визначають стан підприємницького середовища в Україні в цілому.

1. Започаткування підприємництва відбулося ще за часів СРСР, коли альтернативні форми господарювання стали по суті каналами, що «перекачували» ресурси держпідприємств на користь приватних осіб. Накопичені доходи сформували псевдоринкову підприємницьку мотивацію і відіграли значну роль у криміналізації суспільства взагалі і державних структур зокрема. Як наслідок склалося й зміцнилося спотворене економічне та правове середовище, коли бізнес, що прагне монополізувати ринки та ресурси, спирається не на чесну господарську працю, а на змову, на силові методи, на злочинний зв’язок із державними структурами, тобто є за своєю суттю переважно мафіозним.

2. Характер економіки України все ще визначають великі підприємства, які ще не адаптувалися до ринкових умов, незалежно від того, чи вони вже формально роздержавлені або навіть приватизовані, а чи все ще залишаються державними. Ці підприємства не реагують на такі ринкові сигнали, як зміна попиту чи зміна цін відповідним пристосуванням свого виробництва. Ступінь монополізації державних галузей та виробництв теж залишається дуже високим. Конкуренція є нецивілізованою та великою мірою недобросовісною.

3. Модель шокової терапії, застосована в Україні, виявилася неконструктивною. Лібералізація цін спричинила гіперінфляцію, яка знецінила заощадження населення й зумовила сплеск ставок банківського кредиту. Ці процеси негативно позначились на продуктивному секторі підприємництва, що тільки народжувалось і значною мірою було інтегроване у виробничі мережі великих державних підприємств. Це й спричинило гіпертрофований нахил бізнесу до торговельно-посередницької та фінансової діяльності на шкоду виробництву.

4. Лібералізація зовнішньої торгівлі трансформувалася в підприємництві у так званий човниковий бізнес. «Човники» імпортували в Україну переважно дешеві, неякісні товари і всіляко ухилялися від сплати податків. Саме це зруйнувало ринки збуту вітчизняної легкої промисловості й призвело до її колапсу. Як наслідок сформувалася стійка залежність України від імпорту споживчих товарів.

5. Практичне вичерпання можливостей надприбуткової торговельно-посередницької діяльності призводить до загострення конкурентної боротьби, яка далеко не завжди ведеться законними методами.

6. Через невпевненість організаторів бізнесу у майбутньому, поширення переважно невиробничого накопичення їм бракує мотивації до використання доходів на відродження національного виробництва. Гроші витрачаються переважно на особисті «престижні» витрати (купівля нерухомості, золота, предметів розкоші тощо).

7. Формування прошарку соціальне безвідповідальних «бізнесменів», поведінка яких характеризується браком ділової етики, совісті та почуття обов’язку перед суспільством. У цьому морі напівкримінальних і цілком кримінальних елементів просто непомітні добросовісні підприємці цивілізованого рівня.

Отже, що важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва.