25. Поняття про засоби навчання та їх класифікація.

Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

Засоби наочності-природні та спеціально виготовлені об'єкти i предмети, що включаються в навчальний процес з метою вирішення навчальних завдань, що складають зміст цього навчального предмета.

Значення засобів навчання:

• дають можливiстъ вчителю повнiше, глибше, доступніше розкрити змicт матеріалу;

• забезпечують більш повну i точну iнформацiю про об'єкт чи явище, що вивчається, тим самим підвищують якість навчання;

• для молодших школярів властива конкретність, наочно-образний характер навчання. Яскрава, різноманiтна наочність викликає у молодших школярів позитивні емоції, пізнавальний інтерес, зосереджує i довше утримує їхню увагу на об’єкті, який вивчається;

• розвиток спостережливості, виховання естетичних смаків;

• сприяє формуванню навичок роботи з нескладними приладами.

Вимоги до засобів наочності:

1. Зміст засобів наочності повинен вiдповiдати освітній, розвивальній та виховній цілям.

2. В засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, щоб відволікало увагу дітей від необхідного.

3. Уci засоби наочності демонструються під час ypoкy тільки в момент необхiдностi, не раніше.

4. Якщо засіб наочності не вiдповiдає поставленим цілям i задачам на ypoці, краще ним не користуватися.

Класифікація засобів навчання

Розроблено багато класифікацій сучасних засобів навчання (за різними ознаками):

• за складом в – матеріальні (приміщення, устаткування, меблі, комп’ютери, розклади занять) та ідеальні (образні уявлення, знакові моделі, уявні експерименти, моделі Всесвіту);

• за джерелами появи – штучні ( прилади, картини, підручники) та природні

(натуральні об’єкти, препарати, гербарії);

• за складністю – прості (колекції, моделі, карти) та складні (відеомагнітофони, комп’ютерні мережі);

• за способом використання – динамічні (кіно-, відеофільми) та статичні (діапозитиви, діафільми, кодопосібники);

• за особливостями будови – плоскі (таблиці, карти), об’ємні (муляжі, моделі) та віртуальні (мультимедійні програми);

• за характером дії – візуальні (натуральні об’єкти, демонстраційні прилади), аудіальні (магнітофони, радіо) та аудіовізуальні (телебачення, відеофільми);

• за носієм інформації – паперові (підручники, картотеки), магнітооптичні (фільми) та електронні (електронні видання й ресурси);

• за рівнями змісту освіти – на рівні уроку (дидактичний матеріал), на рівні предмета (підручники), на рівні всього процесу навчання (навчальні кабінети);

• за технологічною прогресивністю – традиційні (наочні посібники, музеї, бібліотеки), сучасні (засоби масової інформації, комп’ютерна техніка та мультимедійні засоби навчання) та перспективні (веб-сайти, локальні й глобальні комп’ютерні мережі) тощо.

Незважаючи на таку різноманітність класифікацій засобів навчання найбільш обґрунтованою на сьогодні залишається класифікація С.Г.Шаповаленка, за якою виокремлюються чотири групи засобів навчання:

1. натуральні об’єкти (оригінали);

2. засоби зображення й відображення об’єктів (оригіналів);

3. письмові описи предметів і явищ за допомогою знаків, слів, фраз;

4. технічні засоби для відтворення наукової інформації, закладеної в інших засобах.