9. Модальність суджень.

Судження, в яких щось стверджується або заперечуються відносно деякого предмета, містять лише основну інформацію про нього, і є, по суті, найпростішою формою відображення дійсності. Проте висловлюючи ті чи інші думки, людина намагається водночас показати і своє ставлення до висловленого, з'ясувати необхідність або випадковість того або іншого явища, обгрунтувати доцільність своєї поведінки тощо. З огляду на це порівняємо наступні судження:

"Можливо, що знання поглиблюються у процесі практики".

"Завжди було так, що знання поглиблювались у процесі практики".

"Добре, що знання поглиблюються у процесі практики".

"Доведено, що знання поглиблюються у процесі практики".

Неважко помітити, що наведені судження містять одну і ту ж ос­новну інформацію - "Знання поглиблюються в процесі практики". Однак слова "можливо, що...","завжди було так, що …", "добре, що …", "до­ведено, що..." надають цьому судженню своєрідного смислового відтінку. Така додаткова інформація, що надає, з тієї чи іншої точки зору, оцінку судженню, називається модальністю. Розділ логіки, який вивчає модальності, називається модальною логікою. У модальній логіці модальність виражається за допомогою модальних операторів - "не­обхідно", "можливо", "добре", "заборонено", "спростовано" та інш. Мо­дальність притаманна як простим, так і складним судженням.

Термін "модальність" був введений до наукового вжитку ще Арістотелем. Він вказував на два види модальностей - необхідності та можливості. У середні віки стали розрізняти такі типи модальностей, як de dicto і dе rе. De dictо характеризує судження в цілому, наприклад: "Необхідно, щоб учень був активнішим учасником дидактичних відносин"; а de rе виражає характер зв’язку між структурними компонентами судження, наприклад: "Зрада отчої землі завжди суворо засуджувалась у будь-якого народу". У XVIII ст. німецький філософ І. Кант запропонував свою класифікацію модаль­ності суджень, в якій виділяв проблематичні, асерторичні та аподиктичні судження.

Проблематичні судження, або судження можливості, вира­жають припущення стосовно наявності або відсутності ознаки у предме­та. Наприклад: "Можливо, фінансування освіти в Україні покращиться".

Асерторичні судження, або судження дійсності, констатують факт наявності або відсутності ознаки у предмета. Наприклад: "В давній Русі волхви не були окремим класом".

Аподиктичні судження, або судження необхідності, виражають обов’язковий за будь-яких умов характер зв’язку між предметом і ознакою. Наприклад: "Необхідно, щоб навчання мало виховний характер".

Незважаючи на те, що модальність суджень була предметом зацікавлення багатьох поколінь мислителів, систематичне вивчення модальних висловлювань розпочалося лише у XX-му ст. Це обумовлено рівнем розвитку наукового пізнання Так, на початку ХХ-го ст. було з'ясовано, що для аналізу деяких наукових проблем уже недостатньо засобів класичної логіки. Це і стало причиною інтенсивного розвитку модальної логіки, яка на відміну від класичної, наділена більшими аналітичними можливостями.

В сучасній модальній логіці найбільш опрацьованими є такі види модальностей, як:

- алетична модальність характеризує судження за допомогою таких модальних понять, як "необхідно", "можливо", "випадково" та їх мо­дифікацій. Розрізняють два різновиди алетичних модальностей — логічну та онтологічну. Перша пов’язана із законами логіки, друга - із законами природи;

- деонтична модальність характеризує практичні дії людини з точки зору певної системи норм. Така характеристика надається за допомогою модальних понять "обов'язково", "дозволено", "заборонено" та їх мо­дифікацій;

- темпоральна модальність для оцінки смислу судження використовує часові характеристики, які виражаються такими модальними поняттями, як "було", "є", "буде", "раніше", "пізніше", "одночасно" і інш.;

- епістемічна модальність характеризує ступінь обгрунтованості вира­женого в судженні знання за допомогою модальних операторів "доведе­но", "спростовано", "невирішено", "знаю", "вірю" та інш.;

- аксіологічна модальність надає оцінку смислу судження з точки зору певної системи цінностей. Для цього використовуються модальні опера­тори "добре", "погано", "байдуже", "гірше", "краще" та інші.