3. Види простих суджень за змістом предиката.

Судження існування (екзистенційні) - це судження, в яких суб'єкт дещо уточнюється, а предикат з'ясовує наявність такого предмета думки в дійсності. Наприклад: "Думка без мови не існує";

Атрибутивні судження (судження властивостей) стверджують або заперечують наявність ознаки предмета. Наприклад, "Народна педа­гогіка - складова частина культури народу";

Судження відношення (релятивні) відображають зв'язок, за­лежність або порівняння предметів за величиною, місцем, часом тощо. Наприклад, "Трипільська культура передувала грецькій". На відміну від суджень існування та атрибутивних суджень, релятивні судження мають два і більше суб'єктів, відношення між якими виражає предикат. Струк­туру таких суджень записують формулою "X R У", де X і У - імена предметів, а R - відношення між ними. Ця формула читається наступним чином: "Між предметами X та У має місце відношення R".

З точки зору пізнання судження існування є найпростішим видом суджень, позаяк лише стверджує факт наявності або відсутності пред­мета думки в дійсності взагалі. В атрибутивному судженні це знання розширюється, так як в ньому стверджується або заперечується не просто саме існування предмета, але існування у предмета певних властивостей, станів, діяльностей. Судження відношення, в свою чергу розвиває знання про предмет, яким ми володіли в судженні існування і в судженні властивостей (атрибутивному). Перехід від судження існування до атрибутивного і відтак до судження відношення відображає розвиток наших знань про предмети та явища навколишньої дійсності. Однак, в процесі пізнання відбувається не лише односторонній перехід від суджень властивостей до суджень відношень, але й зворотний - від суджень відношень до суджень властивостей. Це має місце тоді, коли вста­новлена нами подібність одного предмета з іншим предметом в якому-небудь відношенні розглядається в подальшому як відома, чітко зафіксована в абстрактному понятті ознака предмета. Тому відмінність між судженням властивостей та судженням відношення як за змістом, так і за пізнавальними цінностями є відносною. Кожне з цих суджень може за певних умов перетворюватись на інші.

В традиційній логіці всі три розглянуті вище судження об'єднуються однією назвою - категоричні судження.

4. Види простих суджень за якістю логічної зв'язки.

За якістю логічної зв’язки розрізняють судження:

- стверджувальні, в яких відображається наявність ознаки у пред­мета судження. Структура таких суджень виражається формулою "S є Р".

- заперечувальні, в яких відображається відсутність ознаки у предмета судження. Їх структура виражається формулою "S не є Р".

Прикладами стверджувальних суджень є наступні - "Сократ був давньогрецьким філософом", "Проведення відкритих уроків сприяє підвищенню майстерності вчителя"; тоді як до заперечувальних належать такі судження - "Добра людина не буває байдужою до чужого лиха", "Деякі держави не застосовують президентську форму правління".

5. Види простих суджень за кількістю суб'єкта.

У судженні ознака може стверджуватись чи заперечуватись відносно одного предмета, декількох предметів або всієї множини, предметів. Тому за кількістю суб'єкта судження поділяються на загальні, часткові та одиничні.

Судження, в яких ознака стверджується чи заперечується відносно кожного елемента деякої множини, називаються загальними.

Наприклад, "Кожен день дає нам урок пізнання", "Добра дитина не втратить нагоди допомогти матері".

В загальних судженнях перед суб'єктом використовуються кван­тори загальності, які можуть виражатися словами: "кожен", "всі", "жо­ден", "будь-який" та ін. Загальні судження мають важливе значення для мисленевої діяльності. Вони служать формою вираження загальних положень та законів.

Судження, в яких ознака стверджується чи заперечується стосов­но деяких елементів певної множини, називається частковим. Наприк­лад: "Деякі педагоги - новатори", "Дані органів чуття не завжди бу­вають достовірними".

В часткових судженнях перед суб’єктом використовуються кван­тори існування, які можуть виражатися словами: "деякі", "не всі", "існують" і ін.

Судження, в яких ознака стверджується чи заперечується відносно одного предмета, називаються одиничними. Суб'єкт у таких судженнях виражається, як правило, одиничним поняттям. Наприклад: "Ян Коменський - реформатор системи освіти".

Оскільки кожне категоричне судження є, з одного боку, стверд­жувальним або заперечувальним, а з другого - загальним, частковим або одиничним, то класифікацію якості та кількості суджень доцільно об'єднати. В результаті отримаємо чотири типи простих суджень:

1. Судження загальне за кількістю та стверджувальне за якістю називають загальностверджувальним. Його формула "Всі S є Р". Та­ке судження умовно позначається буквою А. Наприклад: "Кожен учень по-своєму засвоює навчальний матеріал";

2. Судження часткове за кількістю та стверджувальне за якістю є частковостверджувальним. Його формула "Деякі S є Р" позна­чається літерою І. Наприклад: "Деякі перлини світової архітектури знаходяться в Україні";

3. Судження загальне за кількістю та заперечувальне за якістю є за- гальнозаперечувальним. Його формула "Жоден S не є Р". Таке судження позначається літерою Е. Наприклад: "Оцінка успішності не виражає оцінки моральності" (В.Сухомлинський).

4. Судження часткове за кількістю та заперечувальне за якістю є частковозаперечувальним. Його формула "Деякі S не є Р" й позначається це судження літерою О. Наприклад: "Деякі учні не вміють користуватися своїми знаннями".

Літери А та І, які позначають відповідно загальностверджувальне та частковостверджувальне судження, взяті з латинського слова affirmo, що означає "стверджую", а літери Е та О, які позначають, в свою чергу, загальнозаперечувальне та частковозаперечувальне судження є голос­ними латинського слова nego, що означає в перекладі "заперечую".

Одиничні стверджувальні судження ("S є Р") позначаються літерою А, а одиничні заперечувальні ("S не є Р") - літерою Е. Це пояс­нюється тим, що в одиничних судженнях, як і в загальних, ознака стверджується чи заперечується відносно кожного елемента обсягу суб'єкта. Відмінність між ними полягає лише в тому, що обсяг суб'єкта загального судження складається з багатьох елементів, а обсяг суб'єкта одиничного судження – лише з одного.