24

Тема 4: специфіка судження як форми мислення (4 год.)

План

1. Загальна характеристика судження.

2. Судження та речення.

3. Види простих суджень за змістом предиката.

4. Види простих суджень за якістю логічної зв'язки.

5. Види простих суджень за кількістю суб'єкта.

6. Розподіленість термінів у категоричних судженнях.

7. Складне судження.

8. Відношення між судженнями за значенням істинності.

9. Модальність суджень.

1. Загальна характеристика судження.

Поняття про предмети навколишнього світу формуються на підставі пізнання їх окремих властивостей. Знання про наявність або відсутність у предмета деякої властивості виражаються у формі суд­жень.

Судження - це форма мислення, в якій щось стверджується чи заперечується відносно існування предмета, його ознаки або відношення між предметами.

У судженні не тільки констатується факт наявності (відсутності) ознаки у предмета, але й виражається певна оцінка суб'єкта до змісту висловлювання. Подану в судженнях інформацію про факти навколиш­нього світу ми оцінюємо як істинну або хибну. Судження є істинним, якщо його зміст адекватно відображає дійсність. Судження є хибним, якщо у ньому мислено пов'язано (роз'єднано) те, що в дійсності не є таким. Так, судження "Петро Могила - засновник Києво-Могилянської академії", "Жоден живий організм не може існувати без води" є істинними, оскільки їх зміст відповідає дійсному стану речей, а суджен­ня - "Всі держави є федеративними", "Гімалаї нижчі від Карпат"- хиб­ними.

Істинність і хибність є логічними значеннями суджень або зна­ченнями істинності. Умовно істинність позначають "і” або"1", хибність - "х" або "0". Логіка, в якій судження набирає одне з двох значень - істинності чи хибності, є двозначною логікою. Проте, існують суджен­ня, які не можна однозначно оцінити як істинні чи хибні (наприклад, "Можливо, що в найближчому майбутньому людство відмовиться від зброї масового знищення"). Такі судження набирають значення невизна­ченості, що є проміжним між істинністю та хибністю.

Судження поділяються на прості і складні.

В структурі простого судження виділяють такі елементи: суб'єкт, предикат, логічну зв'язку та квантор.

Поняття, яке відображає предмет судження, називається суб'єк­том. Під предметом думки розуміють не лише конкретні одиничні речі, але і сукупності однорідних предметів, а також окремі властивості і відношення речей.

Елемент судження, який відображає ознаку, що належить чи не належить предмету думки, називається предикат. Під ознаками в логіці розуміють не тільки властивості, але й стани предметів, їх дію, все те, що характеризує предмет судження.

Суб'єкт і предикат - це терміни судження.

При формалізації суб'єкт позначається літерою S, а предикат - Р (перші літери від латинських слів Subjectum і Praaedicatum).

Елемент судження, який поєднує суб'єкт і предикат, називається логічною зв'язкою (copula). Зв'язка відображає зв'язок, який існує між предметом думки і певною ознакою. Оскільки остання може бути наяв­ною або відсутньою у предмета, то зв'язка виражається словами "є" (суть) або "не є" (не суть ). Часто слова, які виражають зв'язку, не ви­словлюються.

Квантор - це логічний оператор, який виражає інформацію про кількісну характеристику виразу, перед яким він знаходиться. Розрізняють два види кванторів:

1. Квантор загальності - " ", який у мові виражається слова­ми "кожен", "жоден", "всякий" і т.д.

2. Квантор частковості - " ", який виражається словами "деякі", "не всі", "існують" або іншими словами, що мають таке ж значення.

Визначимо структуру наступного судження: "Всі діти талано­виті". Суб'єктом цього судження є поняття "діти", предикатом - "талановиті", логічна зв'язка - "є" , а слово "всі" - квантор загальності. Позначивши структурні елементи відповідними символами, отримаємо логічну форму цього судження: " S є Р",

де S і Р - це логічні змінні, позаяк вони набирають значень різних понять, а логічна зв'язка та квантор - логічні сталі, які зберігають одне й те ж значення у всіх висловлюваннях і не залежать від конкретного змісту висловлювань.