Неявні визначення

На відміну від явних визначень, у структурі неявних не можна виділити визначуване та визначаюче поняття як самостійні частини. У таких визначеннях дефінієнс замінюється певним контекстом. Видами неявних визначень є контекстуальні, аксіоматичні та операціональні визначення.

У контекстуальному визначенні зміст терміну з'ясовується через зв'язок його з іншими термінами в межах певного тексту. Так, при читанні тексту іноземною мовою зміст незнайомого нам слова можна встановити за допомогою контексту, не звертаючись до словника.

В аксіоматичних визначеннях контекстом виступає сукупність положень якої-небудь теорії. Такі визначення найчастіше застосовуються в математиці і подібних до неї, точних науках.

Операціональні визначення характеризуються тим, що в них вказується певна операція, за допомогою якої відображені у понятті пред­мети можуть бути виявлені і виділені серед інших.

Прийоми, подібні до визначення понять

У деяких випадках застосування визначення неможливо або недоцільно, оскільки, з одного боку, трапляються поняття, зміст яких розкрити на даному етапі пізнання дуже важко, а, з іншого боку, є речі, які відомі без будь-якого визначення. У зв'язку з цим і в науці, і в процесі навчання застосовуються прийоми, подібні до визначень. Такими, зокрема, є вказівка, опис, характеристика та порівняння.

Вказівка - це найпростіший прийом, який передбачає безпосереднє ознайомлення з предметом. Вказівку використовують при введенні в мову нових термінів - показують предмет і одночасно називають слово, яке його позначає.

Під час опису здійснюється перелік відмітних (як істотних, так і неістотних) ознак окремого предмета. Якщо опис, грунтуючись на чуттєвому сприйнятті, сприяє виникненню чуттєво-наочного образу предмета, то характеристика використовується для того, щоб розкрити внутрішні суттєві властивості предмета.

Характеристика - логічний прийом, при якому подається перелік істотних ознак, притаманних тому чи іншому предмету.

Порівняння - це ознайомлення з предметом через зіставлення його з іншим предметом. Порівняння передбачає наявність двох пред­метів думки, з яких один з них пояснюється за допомогою іншого.

6. Поділ та класифікація понять.

Якщо визначення розкриває зміст поняття, то поділ розкриває йо­го обсяг.

Поділ - це логічна операція, яка полягає в мисленому розчленуванні обсягу родового поняття на видові за певною ознакою.

Поняття, яке підлягає поділу, називається діленим поняттям. Зрозуміло, що діленим може бути лише таке поняття, яке відображає певний клас, множину предметів, тобто, загальне поняття. Одиничні ж поняття поділити не можна.

Видові поняття, які утворились в результаті поділу, називаються членами поділу. Із діленим поняттям члени поділу перебувають у відношенні співпідпорядкування.

Ознака, за якою проводиться поділ, називається основою поділу. Основою поділу можуть виступати як окремі ознаки, так і сукупність ознак, варіанти яких є підставою для розрізнення предметів, відображених у понятті. Для прикладу поділимо поняття "темпера­мент" (див. Рис. 13):

Діленим поняттям у цьому прикладі виступає поняття "темперамент"; а, відповідно, членами поділу - поняття "сангвінік", "холерик", "меланхолік", "флегматик"; основою ж поділу - сукупність властивостей темпераменту, а саме - достатньо стійкі і постійні індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери.

До поділу ми звертаємось чи не в кожному міркуванні, оскільки намагаємось здійснити огляд відображеного в понятті кола предметів. Розкриваючи зміст поняття ми пізнаємо його найсуттєвіші ознаки, а поділивши поняття, ми дізнаємося, які бувають його види. Завдання поділу полягає у тому, щоб вказати всі види, які в сукупності складають обсяг родового поняття.

Логічний поділ слід відрізняти від розчленування предмета на складові частини, який іноді теж називають поділом. У розчленуванні слово "ділиться" вживаєгься в іншому значенні. Так у результаті логічного поділу поняття "дерево" отримаємо два видових поняття -"листяні" і "хвойні", а в результаті розкладання - "крону", "стовбур" ї "корінь". Відмінність між поділом і розкладанням полягає в тому, що при поділі про кожен його член можна сказати все те, що говориться у змісті діленого поняття, чого не можна сказати про частини цілого.

Види поділу

Розрізняють два види поділу - поділ за видотвірною ознакою і дихотомічний поділ. У першому з них обсяг діленого поняття розчленовується на види з урахуванням специфіки прояву основи поділу у різних підмножинах елементів. В такому випадку ознака, за якою про­водиться поділ, є властивою для всіх елементів множини, але по-різному в них проявляється. Для прикладу поділимо поняття "ліс" (див. Рис. 14):

Дихотомія в перекладі з грецької означав розтин навпіл (надвоє). При дихотомічному поділі обсяг родового поняття розчленовується на дві частини. Для елементів однієї з них основа поділу характерна, а для еле-ментів іншої - ні. Цей вид поділу грунтується на відношенні cvnepeчності. Так, наприклад, поняття "тварини" можна поділити на "хребетні" і "безхребетні", поняття "число” на "парне" І "непарне".

Дихотомічний поділ дозволяє зосередити увагу на одній частині, не проявляючи інтересу до іншої. Він відбувається за такою схемою (див. Рис. 15):

Правила поділу

1. Поділ повинен здійснюватися за однією основою. Це означає, що вибрану підставою для поділу ознаку чи сукупність ознак не слід підміняти іншими ознаками. При порушенні цього правила виникає помилка, яка має назву "підміна основи поділу". Саме цю помилку допущено у такому поділі: "методи навчання поділяються на наочні, репродуктивні та дослідницькі", оскільки "наочні методи" виділяють на підставі джерела передачі, а "репродуктивні і дослідницькі" - на підставі характеру пізнавальної діяльності учнів.

2. Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу повинна дорівнювати обсягу діленого поняття. Це правило вимагає, щоб у результаті поділу були вказані всі види, інакше виникає помилка "надто вузькогo" або "надто широкого поділу". При "надто вузькому поділі" сума обсягів членів поділу є меншою за обсяг діленого поняття. Ця помилка допущена ось при такому поділі: "розрізняють такі рівні загальної освіти, як неповну середню та середню”. Оскільки у даному випадку не вказано ще один вид - початкову освіту, то сума обсягів членів поділу не вичерпує всього обсягу родового поняття, отже, маємо справу з помилкою "надто вузького поділу". При "надто широкому поділі", навпаки, сума обсягів членів поділу більша за обсяг діленого поняття. У такому поділі вказується зайвий вид. Прикладом, в якому допущено цю помилку, може бути наступний: "Речення поділяються на розповідні, питальні, окличні та спонукальні ".

3. Члени поділу повинні виключати одне одного. Відповідно до цього правила, поняття, які отримано в результаті поділу не повинні ма­ти спільних елементів. Це правило тісно пов'язане із правилом, що вимагає однієї основи поділу. Якщо при поділі допущено "підміну основи", то члени поділу не виключаютъ одне одного. Такого роду помилку допу­щено у прикладі: "Книги бувають художні, наукові, популярні та цікаві".

4. Поділ повинен бути безперервним, тобто в процесі поділу не­обхідно переходити до найближчих видів, причому ці види повинні бу­ти одного порядку. Інакше виникає помилка під назвою "стрибок у поділі". Наприклад, "речення поділяються на прості, складнопідрядні та складносурядні".

Класифікація

Різновидом поділу є класифікація, при якій розглядувана область послідовно розбивається на групи, в результаті чого вона постає як розгорнута система, в якій кожен її вид поділяється на підвиди і т. д. Будь-яка класифікація переслідує певну мету і вибір основи поділу, обумовлений цією метою. Залежно від мети одна й та ж група пред­метів може бути класифікована за різними ознаками. Наукова кла-сифікація характеризується стабільністю, хоча із розширенням знань вона уточнюється і доповнюється.

Класичним прикладом наукової класифікації може розглядатися таблиця хімічних елементів за М. І. Менделєєвим. Її основу складає така ознака, як атомна вага хімічних елементів.