
- •Питання до заліку з курсу «порівняльна адвокатура»
- •1. Поняття порівняльного правознавства. Основні завдання курсу «Порівняльна адвокатура»
- •2. Місце порівняльного правознавства у системі юридичних наук.
- •3. Класифікація правових систем світу.
- •4. Поняття, роль та задачі адвокатури.
- •5. Предмет та система курсу «Порівняльна адвокатура». Особливості методології курсу
- •6. Адвокатська діяльність у структурі правових систем сучасності, порівняльно-правовий аспект.
- •7. Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.
- •8. Виникнення та розвиток адвокатури у Римі (період імперії та республіканський період).
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •10. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
- •11. Загальна характеристика етапів розвитку адвокатури у Росії.
- •12. Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту адвокатури в Росії та країнах Європи.
- •13. Становлення інституту адвокатури у сша.
- •14. Характеристика законодавства про адвокатуру різних країн сучасних Європейського союзу.
- •15. Правове положення адвокатів у правових системах світу.
- •16. Особливості допуску до адвокатської діяльності у сша та Великобританії.
- •17. Права та обов'язки адвоката за законодавством Німеччини та Франції.
- •§ 43 Цього закону, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов'язки, бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката".
- •18. Проведення порівняльного аналізу, виявлення загальних рис та відмінностей правового статусу адвоката.
- •19. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.
- •20. Правий статус іноземних адвокатів у сучасних країнах світу
- •21. Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.
- •22. 3Агальні правила для адвокатів країн європейського співтовариства.
- •23. Кодекс професійної етики сша. Порівняльна характеристика з європейськими стандартами.
- •24. Етичні основи взаємовідносин адвоката з клієнтом, органами слідства, судом, колегами.
- •25. Адвокатська таємниця та адвокатська недоторканість.
- •26. Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.
- •27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та сша: проведення порівняльного аналізу.
- •28. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини, Росії.
- •29. Правове положення адвоката в Європейському суді з прав людини.
- •30. Процесуальні основи діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини. Вимоги, яким повинен відповідати адвокат-представник у Європейському суді з прав людини.
- •31. Підготовка та проведення справи в Європейському суді з прав людини.
- •32. Участь адвоката на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини.
- •33. Особливості оплати юридичної допомоги адвоката-представника в Європейському суді з прав людини.
- •34. Участь адвоката у Європейському суді з прав людини.
- •35. Європейський суд з прав людини - головний орган міжнародного захисту прав людини
- •36. Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
- •37. Американська Асоціація адвокатів, її структура та повноваження.
- •38. Умови набуття адвокатської професії; допуск до адвокатської практики у сша. Канаді, охарактеризувати відмінності.
- •39. Правовий статус адвоката у сша та Канаді. Порівняльно-правовий аналіз з країнами Європи.
- •40. Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства сша.
- •41. Правове положення іноземних адвокатів у сша.
- •42. Особливості організації та діяльності адвокатури у Великобританії.
- •43. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.
- •44. Розподіл функцій між адвокатами, правовий статус соліситорів та баристерів.
- •45. Позитивні та негативні аспекти розподілу функцій між адвокатами у Великобританії.
- •46. 3Агальні положення діяльності адвокатури Німеччини.
- •47. Правовий статус адвоката у Німеччині, його професійні права та обв'язки.
- •48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
- •49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
- •50. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.
- •51. Правове регулювання адвокатської діяльності Франції.
- •52. Структура адвокатури Франції та організаційні форми її діяльності.
- •53. Умови необхідні для допуску до адвокатської діяльності у Франції.
- •54. Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
- •55. Порівняльно-правовий аналіз основних інститутів адвокатури у країнах Євросоюзу.
- •56. Система юридичної освіти у Франції. Допуск до адвокатської діяльності.
- •57. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги у країнах Європи.
- •58. Правове регулювання адвокатської діяльності країн снд (Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану)
- •59. Поняття та зміст адвокатської діяльності за законодавством країн снд.
- •60. Визначення поняття адвокатури як виду професійної діяльності за законодавством країн снд.
- •61. Правовий статус адвоката за законодавством країн снд.
- •62. Членство адвоката у професійних об'єднаннях за законодавством країн снд.
48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
Правове положення адвоката визначається, крім законів загального характеру й процесуальних законів, декількома спеціальними актами, зокрема, Федеральним положенням про адвокатів (Bundesrechtsanwaltsordnung) і Федеральне положення про адвокатські збори (Bundesgebuhrenordnung fur Rechtsanwalte). Адвокат, як і суддя, є правоохоронним органом (Organ der Rechtspflege). Це значить, що він у своїй діяльності зв'язаний нормами права та забезпечує дотримання тільки законних інтересів свого клієнта. Адвокат, діючи в інтересах клієнта, не може порушувати закон. У той же час адвокат - незалежний консультант і представник по всіх правових питаннях у судових органах і інших державних установах, покликаний надавати кваліфіковану юридичну допомогу. Адвокат - особа вільної професії, тобто він, з одного боку, не знаходиться на державній службі і не працює за наймом, а з іншого боку - не є комерсантом. Кожний адвокат має постійне місце здійснення діяльності - канцелярію. При бажанні адвокати можуть поєднуватися й працювати в рамках спільної канцелярії. Вони можуть також поєднуватися із представниками суміжних вільних професій: нотаріусами, податковими консультантами, аудиторами, патентними повіреними, а також із закордонними колегами.
Основні завдання адвоката складаються в поданні й забезпеченні дотримання законних інтересів клієнта. У першу чергу, це означає, що адвокат повинен об'єктивно розглянути ситуацію клієнта, дати їй правову оцінку й зважити шанси на успіх, передбачити можливі аргументи противної сторони й підготувати заперечення на них, і намагатися всіма можливими в рамках закону способами забезпечити досягнення сприятливого для клієнта результату. При цьому адвокат утримується від здійснення дій, які могли б завдати шкоди клієнтові; він також зобов'язаний зберігати професійну таємницю, а також постійно вчитися й підвищувати професійний рівень щоб мати можливість надавати клієнтам кваліфіковану допомогу.
Правовий статус спеціалізованих адвокатів визначає Положення про спеціалізованих адвокатів (Fachanwaltsordnung). Розподіл адвокатів відбувається за принципом локалізації, тому кожний адвокат може бути допущений тільки до певного суду загальної юрисдикції, обраному за його розсудом. По цивільних справах адвокати мають право виступати тільки в тому земельному суді або Вищому суді землі, у яких вони допущені до адвокатської практики, і їхня участь при розгляді справ у цих судах є обов'язковим. У Верховному федеральному суді й у вищих судах земель можуть виступати тільки адвокати, що мають акредитацію при цих судах.
49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів визнається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заробітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юридичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні професори права університетів Німеччини.
Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прийняття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у правління палати відсутні підстави для відмови кандидату у дозволі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федерального закону про адвокатуру).
Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.
Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адвокатською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішення суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом виступає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.
Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.
Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адвокатів при зазначеному суді. Цей комітет складається з президента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатів вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше п'яти років стажу безперервної роботи. Виборчий орган добирає з списків кандидатів таку кількість адвокатів, що удвічі перевищує число вакантних місць, і передає список відібраних осіб федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу. Адвокат при Федеральному суді не може працювати у іншому суді, крім вищих федеральних судових установ і Федерального конституційного суду.