48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.

Правове положення адвоката визначається, крім законів загального характеру й процесуальних законів, декількома спеціальними актами, зокрема, Федеральним положенням про адвокатів (Bundesrechtsanwaltsordnung) і Федеральне положення про адвокатські збори (Bundesgebuhrenordnung fur Rechtsanwalte). Адвокат, як і суддя, є правоохоронним органом (Organ der Rechtspflege). Це значить, що він у своїй діяльності зв'язаний нормами права та забезпечує дотримання тільки законних інтересів свого клієнта. Адвокат, діючи в інтересах клієнта, не може порушувати закон. У той же час адвокат - незалежний консультант і представник по всіх правових питаннях у судових органах і інших державних установах, покликаний надавати кваліфіковану юридичну допомогу. Адвокат - особа вільної професії, тобто він, з одного боку, не знаходиться на державній службі і не працює за наймом, а з іншого боку - не є комерсантом. Кожний адвокат має постійне місце здійснення діяльності - канцелярію. При бажанні адвокати можуть поєднуватися й працювати в рамках спільної канцелярії. Вони можуть також поєднуватися із представниками суміжних вільних професій: нотаріусами, податковими консультантами, аудиторами, патентними повіреними, а також із закордонними колегами.

Основні завдання адвоката складаються в поданні й забезпеченні дотримання законних інтересів клієнта. У першу чергу, це означає, що адвокат повинен об'єктивно розглянути ситуацію клієнта, дати їй правову оцінку й зважити шанси на успіх, передбачити можливі аргументи противної сторони й підготувати заперечення на них, і намагатися всіма можливими в рамках закону способами забезпечити досягнення сприятливого для клієнта результату. При цьому адвокат утримується від здійснення дій, які могли б завдати шкоди клієнтові; він також зобов'язаний зберігати професійну таємницю, а також постійно вчитися й підвищувати професійний рівень щоб мати можливість надавати клієнтам кваліфіковану допомогу.

Правовий статус спеціалізованих адвокатів визначає Положення про спеціалізованих адвокатів (Fachanwaltsordnung). Розподіл адвокатів відбувається за принципом локалізації, тому кожний адвокат може бути допущений тільки до певного суду загальної юрисдикції, обраному за його розсудом. По цивільних справах адвокати мають право виступати тільки в тому земельному суді або Вищому суді землі, у яких вони допущені до адвокатської практики, і їхня участь при розгляді справ у цих судах є обов'язковим. У Верховному федеральному суді й у вищих судах земель можуть виступати тільки адвокати, що мають акредитацію при цих судах.

49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.

До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів виз­нається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заро­бітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юри­дичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні профе­сори права університетів Німеччини.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прий­няття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у пра­вління палати відсутні підстави для відмови кандидату у доз­волі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федера­льного закону про адвокатуру).

Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адво­катською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішен­ня суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом висту­пає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.

Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управ­ління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адво­катів при зазначеному суді. Цей комітет складається з прези­дента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатів вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше п'яти років стажу безперервної роботи. Виборчий орган доби­рає з списків кандидатів таку кількість адвокатів, що удвічі перевищує число вакантних місць, і передає список відібраних осіб федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу. Адвокат при Федеральному суді не може працювати у іншому суді, крім вищих федеральних судових установ і Федерального конституційного суду.