19. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.

Німеччина. До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів виз­нається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заро­бітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юри­дичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні профе­сори права університетів Німеччини.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прий­няття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у пра­вління палати відсутні підстави для відмови кандидату у доз­волі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федера­льного закону про адвокатуру).

Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адво­катською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішен­ня суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом висту­пає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.

Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управ­ління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адво­катів при зазначеному суді. Цей комітет складається з прези­дента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатів вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше п'яти років стажу безперервної роботи. Виборчий орган доби­рає з списків кандидатів таку кількість адвокатів, що удвічі перевищує число вакантних місць, і передає список відібраних осіб федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу. Адвокат при Федеральному суді не може працювати у іншому суді, крім вищих федеральних судових установ і Федерального конституційного суду.

Франція. Щоб стати адвокатом, необхідно або мати громадянство Франції або гро­мадянство однієї з країн Спільного ринку за умов взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Іноземці мають відповідати ряду особливих вимог та пройти перевірку.

Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за діяння, несумісні з гідністю і порядністю, а також за серйозні дисциплінарні чи адміністративні проступки, чи покарана у зв'язку з банкрутством; не може вона займатися й діяльністю, що є несумісною з професією адвоката (наприк­лад, бути підприємцем).

Кандидат на посаду повинен: мати вищу юридичну освіту (диплом магістра права), скласти вступні іспити (два письмо­вих та один усний) в одному з регіональних центрів професій­ної підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, засвоїти теоретичний курс і прой­ти практичне стажування, скласти іспити (один письмовий і три усних). При додержанні цих умов, молодий юрист прий­мається до ордену адвокатів (колегії) та виголошує присягу такого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої функції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Після цього молодий адвокат проходить ще дворічне стажування зі спеціальності і одержує посвідчення. Лише після цього його ім'я вноситься до списків ордену як повноправного члена.

Колегії адвокатів докладають чималих зусиль для органі­зації високоякісної теоретичної підготовки (один рік), стажу­вання (два роки), а потім й перепідготовки адвокатів, що практикують. Так, в Парижі функціонує обладнаний за остан­нім словом науки і техніки центр професійної підготовки, бюджет якого складає приблизно 20 мільйонів франків на рік (дві третини дає колегія, одну третину — держава). Вітриною професії називають утримуваний Паризьким орденом адвока­тів інститут перепідготовки.