14. Характеристика законодавства про адвокатуру різних країн сучасних Європейського союзу.

Англія. В Англії відсутній будь-який єдиний закон або нормативний акт про адвокатуру та принципи її побудови й діяльності. Як й інші установи та інститути англійського права, адвокатура у її нинішньому вигляді формувалась протягом століть і зараз функціонує на досить розпливчатому ґрунті королівських хартій, окремих парламентських актів, урядових постанов, правил, прийнятих керівними органами адвокатських організацій, судових рі­шень, традицій та звичаїв. До них, зокрема, можна віднести королівські хартії (1845, 1872, 1903, 1909 та 1954 pp.), на основі яких сформувалася одна з найбільших та впливових організа­цій адвокатів — "Юридичне товариство", а також серію пар­ламентських актів, спеціально присвячених адвокатам — солісіторам. Одночасно приймалися аналогічні акти по Шотландії та Ірландії, а після 1921 p. — по Ольстеру, акти в галузі кримінального права та правосуддя, в кримінальних справах, акти "Про захист малозабезпечених ув'язнених" 1930 p., "Про юридичну допомогу та консультації" 1949 p., "Закон про правову допомогу" 1974 р. та численні постанови, видані на його основі, акти лорда-канцлера (він керує галуззю правосуд­дя), численні правила адвокатських організацій про умови членства в них, про порядок розрахунків з клієнтами, про дисциплінарне провадження, правила вищих судових інстан­цій про порядок допуску представників сторін до участі в процесі (1964 р.). На звичаях та традиціях майже цілком засновано органі­зацію та діяльність адвокатів-баристерів та їх керівного органу — Генеральної ради адвокатури, ряд важливих професійних прав та обов'язків адвокатів (наприклад, відмовитися від ви­конання доручення клієнта, про надання йому консультації з правових питань). Положення, що стосуються адвокатури, містяться також у багатьох нормативних актах, виданих з інших приводів. Наприклад, за актом про розлучення 1969 р. суд має визначити суму витрат та розміри винагороди для тих адвокатів, які брали участь у справі, якщо самі сторони не домовились про це, та інше.

Німеччина. Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 p., що діє з незначними змінами і сьогодні. За цим актом адвокат є незалежною особою у сфері правосуддя. Будучи людиною вільної професії, адвокат є ком­петентним консультантом і представником інтересів громадян. Його право виступати з юридичних питань в загальних судах, арбітражних або адміністративних органах обмежується лише федеральним законом.

Франція. Сучасна адвокатура Франції пережи­ває період свого реформування при збереженні багатих традицій минулого. Першого січня 1992 p. набрали чинності поправки до Ос­новного закону про статус адвокатів № 71-1130 від 31 грудня 1990 p., мета яких реформувати деякі судові та інші юридичні професії. Головна особливість реформи — створити нову професію, члени якої носитимуть звання адвоката (ст. 1 закону № 71-1130 у новій редакції). Проте це не означає будь-яких радика­льних перетворень. Усі основні традиції французької адвока­тури зберігаються. Справа в тому, що коли раніше адвокати, об'єднані у "ордени адвокатів" (далі ми використовуватимемо звичний, хоч і умовний термін, — "колегії адвокатів"), працю­вали окремо від своїх колег — юрисконсультів, які реєструва­лись окремо, то з початком реформи останні за бажанням могли стати членами адвокатських колегій, одержавши право на здійснення саме адвокатської діяльності, а адвокати, збері­гаючи свій статус, можуть виконувати функції, які раніше були властиві тільки професії юрисконсульта

Чехія. В Чеській Республіці існує розпо­діл юридичних професій залежно від практики на адвокатів, комерційних юристів, нотаріусів, суд­дів та інших (наприклад, сімейних). Реклама юридичних послуг не дозволяється. Чеська Палата адвокатів визначає основні завдання адво­катської професії відповідно до Акта діяльності адвокатів, схваленого 21 квітня 1990 p.