- •Питання до заліку з курсу «порівняльна адвокатура»
- •1. Поняття порівняльного правознавства. Основні завдання курсу «Порівняльна адвокатура»
- •2. Місце порівняльного правознавства у системі юридичних наук.
- •3. Класифікація правових систем світу.
- •4. Поняття, роль та задачі адвокатури.
- •5. Предмет та система курсу «Порівняльна адвокатура». Особливості методології курсу
- •6. Адвокатська діяльність у структурі правових систем сучасності, порівняльно-правовий аспект.
- •7. Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.
- •8. Виникнення та розвиток адвокатури у Римі (період імперії та республіканський період).
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •10. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
- •11. Загальна характеристика етапів розвитку адвокатури у Росії.
- •12. Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту адвокатури в Росії та країнах Європи.
- •13. Становлення інституту адвокатури у сша.
- •14. Характеристика законодавства про адвокатуру різних країн сучасних Європейського союзу.
- •15. Правове положення адвокатів у правових системах світу.
- •16. Особливості допуску до адвокатської діяльності у сша та Великобританії.
- •17. Права та обов'язки адвоката за законодавством Німеччини та Франції.
- •§ 43 Цього закону, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов'язки, бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката".
- •18. Проведення порівняльного аналізу, виявлення загальних рис та відмінностей правового статусу адвоката.
- •19. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.
- •20. Правий статус іноземних адвокатів у сучасних країнах світу
- •21. Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.
- •22. 3Агальні правила для адвокатів країн європейського співтовариства.
- •23. Кодекс професійної етики сша. Порівняльна характеристика з європейськими стандартами.
- •24. Етичні основи взаємовідносин адвоката з клієнтом, органами слідства, судом, колегами.
- •25. Адвокатська таємниця та адвокатська недоторканість.
- •26. Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.
- •27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та сша: проведення порівняльного аналізу.
- •28. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини, Росії.
- •29. Правове положення адвоката в Європейському суді з прав людини.
- •30. Процесуальні основи діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини. Вимоги, яким повинен відповідати адвокат-представник у Європейському суді з прав людини.
- •31. Підготовка та проведення справи в Європейському суді з прав людини.
- •32. Участь адвоката на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини.
- •33. Особливості оплати юридичної допомоги адвоката-представника в Європейському суді з прав людини.
- •34. Участь адвоката у Європейському суді з прав людини.
- •35. Європейський суд з прав людини - головний орган міжнародного захисту прав людини
- •36. Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
- •37. Американська Асоціація адвокатів, її структура та повноваження.
- •38. Умови набуття адвокатської професії; допуск до адвокатської практики у сша. Канаді, охарактеризувати відмінності.
- •39. Правовий статус адвоката у сша та Канаді. Порівняльно-правовий аналіз з країнами Європи.
- •40. Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства сша.
- •41. Правове положення іноземних адвокатів у сша.
- •42. Особливості організації та діяльності адвокатури у Великобританії.
- •43. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.
- •44. Розподіл функцій між адвокатами, правовий статус соліситорів та баристерів.
- •45. Позитивні та негативні аспекти розподілу функцій між адвокатами у Великобританії.
- •46. 3Агальні положення діяльності адвокатури Німеччини.
- •47. Правовий статус адвоката у Німеччині, його професійні права та обв'язки.
- •48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
- •49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
- •50. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.
- •51. Правове регулювання адвокатської діяльності Франції.
- •52. Структура адвокатури Франції та організаційні форми її діяльності.
- •53. Умови необхідні для допуску до адвокатської діяльності у Франції.
- •54. Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
- •55. Порівняльно-правовий аналіз основних інститутів адвокатури у країнах Євросоюзу.
- •56. Система юридичної освіти у Франції. Допуск до адвокатської діяльності.
- •57. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги у країнах Європи.
- •58. Правове регулювання адвокатської діяльності країн снд (Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану)
- •59. Поняття та зміст адвокатської діяльності за законодавством країн снд.
- •60. Визначення поняття адвокатури як виду професійної діяльності за законодавством країн снд.
- •61. Правовий статус адвоката за законодавством країн снд.
- •62. Членство адвоката у професійних об'єднаннях за законодавством країн снд.
13. Становлення інституту адвокатури у сша.
Професія юриста споконвічно зайняла в США унікальне по своїй значимості положення. Це було зв'язано не тільки зі специфікою соціально-економічних умов країни, але й з особливостями англійського прецедентного права, сприйнятого й удосконаленого американськими першопоселеннями.
У колоніальний період на Американському континенті не було можливостей і необхідності для існування складно диференційованої судової системи. На відміну від Англії, де в XVІІ в. сер Э. Кок нараховував близько 100 різновидів судів, в американських колоніях судочинство не було спочатку відділене від адміністративного керування. "Ті самі люди створювали закони, перетворювали їх у життя, вирішували судові справи й управляли колонією. Спеціальна судова система виростала й підрозділялася на складові частини тільки тоді, коли для цього стало досить населення, проблем і території, що б це мало сенс" .
У міру розвитку колоній зміцнилася судова ланка в графствах. Ці органи з 8 - 30 чоловік, відбиваючи інтереси місцевих "кращих сімейств", крім судової діяльності, займалися торгівлею, надавали допомогу бідним, піклувалися про суспільні вдачі й попечительствовали релігійним службам.
Як відомо, в Англії вплив адвокатів і суддівських чиновників було досить велике. Однак по іншу сторону Атлантичного океану місцева еліта аж ніяк не палко бажала з ким-небудь ділити влада.
Положення міняється в XVІІІ столітті з поліпшенням умов життя колоністів, зі зміною їхньої економіки й поглядів. У колоніях відчувається потреба в більше розвиненому праві. На загальне право починають дивитися по-іншому: по-перше, тому, що воно може бути використане для захисту від королівського абсолютизму, і, по-друге, тому, що в ньому бачать сполучну ланку між усім, що є англійського в Америці, проти погроз, що йдуть від французьких колоній - Луїзіани й Канади. Разом з тим масштаби застосування загального права як і раніше залишалися об'єктом сумнівів і спорів, юристів як і раніше не вистачало, і суддя з юридичною освітою був рідкістю. Виникає плин на користь більше широкого застосування загального права; американські суди виражають свій намір застосовувати різні англійські закони (наприклад, 1677 р. про шахрайство); у Філадельфії в 1771-1772 роках були видані коментарі Блекстона.
Незалежність, проголошена в 1776-м і остаточно встановлена в 1783 році, створила для колишніх англійських колоній, що стали Сполученими Штатами Америки, зовсім нові умови. Французька погроза, що трохи зменшилася в результаті анексії Канади Англією в 1763 році, повністю зникла із придбанням Сполученими Штатами Америки Луізиани в 1803 році. Франція стала для США іншому й союзником, а всі ворожі настрої були звернені проти Англії. Після завоювання політичної незалежності виникла й стала популярної ідея самостійного американського права. Республіканські ідеали й ідеї національного права обумовили сприятливе відношення до кодифікації. Здавалося нормальним, що Декларація прав і Конституція США (проголошена 17 вересня 1787 р.) будуть доповнені кодексами.
До середини XІХ століття можна було сумніватися щодо результату боротьби, що велася в Америці між прихильниками загального права й прихильниками кодифікації. У Массачусетсі в 1836 році законодавча комісія зажадала складання кодексу; Конституція штату Нью-Йорк 1846 року передбачала складання систематизованого кодексу, що включає все право штату. Ще в 1856 році історик англійського права Генрі Мен пророкував успіх романо-германської правової системи в США.
Однак Сполученим Штатам Америки призначено було залишитися в системі загального права, за винятком території Нового Орлеана, що стало в 1812 році штатом Луізиана. Інші території, що приєдналися до Союзу, могли теоретично підкорятися французьким, іспанським або мексиканським законам. Однак фактично ці закони там були невідомі, і тому в Техасі (з 1840 р.) і в Каліфорнії (з 1850 р.), у принципі, було адаптовано загальне право Англії, а колишні традиції були збережені тільки для декількох інститутів (шлюбний режим, земельний режим). Усюди затвердилися концепції, які раніше застосовувалися в колишніх англійських колоніях, а вони були тісно пов'язані із загальним правом.
Загальне право беззастережно перемогло в США. Закони більшості штатів прямо обмовили, що загальне право за станом на певну дату є діючим правом. В інших штатах обійшлися без такого уточнення. З цього періоду чітко виокремилися й спеціалісти, які надавали послуги близькі до адвокатських.
Отже, розвиток адковатської справи у США тісно пов'язаний с формуванням правової системи Америки.
У США за законом 1871 р. адвокати Нью-Йорку об'єдналися в самоврядну колегію, очолювану виконавчою комісією і головою, а через сім років адвокати усієї країни у Федерацію адвокатських асоціацій штатів — Американську асоціацію адвокатів (American Bar Association), засновану у 1878 p., мета якої полягає в обміні досвідом, обговоренні проблем юридичної освіти, реформуванні законодавства та ін. Хоча зазначена асоціація не є такою для усіх американських адвокатів, вона об'єднує у тій або іншій формі майже усі великі адвокатські організації та нараховує у своєму складі понад 130 тис. членів.
Отже, адвокатська професія в США формувалася впродовж більш ніж 200-літньої історії країни. Американське правництво перейняло британську традицію провідної ролі суду та ідею судді як уособлення правової мудрості та кар’єрну вершину юриста.
