Провідні ідеї персоналізму:

а) центральне поняття – персона як першоелемент буття (не просто особистість), духовна сутність, якій притаманні воля, активність, самосвідомість; витоки цієї персони йдуть від Бога.

б) світ є сукупністю персон, найвищою з яких є Бог; все матеріальне є наслідком творчої активності персон: всезагальне – творіння Бога; конкретні речі – творіння людини; матеріальне має значення тільки якщо воно вбирається досвідом персони.

в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особистістю завдяки її оцінюючим здатностям, тобто здатності визначати цінність об’єктів.

г) взаємовідносини персони та суспільства є ворожими, антагоністичними; знаття цієї ворожості можливе через самовдосконалення особистості й оновлення суспільства.

Провідні ідеї французького персоналізму:

а) Криза людини є наслідком кризи цивілізації в цілому: виробнича криза лишає людину саморозвитку, нестача системи розподілу веде до занепаду моралі, насадження соціальних стандартів гасить індивідуальну творчість, комфорт перетворює борця в споживача.

б) Діяльність людини – це її вершина, завдяки діяльності людина включається в загальну справу.

в) Діяльний характер людини формується завдяки таким «видам руху» як: екстеріоризація – взаємодія людини із зовнішньою реальністю, інтеріоризація – внутрішня зосередженість особистості, її звертання до глибин власного «Я», взаємодія з собою, подолання – об’єднання себе і світу, «взаємодії» та «зосередженості» для переборення протиставлення між ними.

г) внутрішній світ людини – головний предмет системи «людина-світ». Він має три рівня: 1) колективне несвідоме («Воно» Фрейда); 2) свідоме («Я» Фрейда); 3) дух, змістом якого є понад-свідомість «Я» та самосвідомість «Я». Це – перетворення реальності шляхом відродження об’єктивного в суб’єктивному. Лише на цьому рівні існування осмислюється з позиція Добра і Зла, Блага і Гріха. Лише на цьому рівні особистісне існування отримує істинну свободу – направленість до Бога.